* Практическое руководство по технологии улучшения и использования сенокосов и пастбиш лесостепной и степной зон.— М.: Агропромиздат.— 1987,

4.1.3. Удобрення лук

Звичайно потенційна родючість луки висока — в грунті бага-то органічних речовин. Для переведення їх в доступні форми слід здійснювати спеціальні агротехнічні заходи. Проте при по-

верхневому поліпшенні це не завжди доцільно, оскільки пов'я-зано з руйнуванням дернини. Тому треба поєднувати внесення добрив для підживлення з природною родючістю грунту, запо-бігаючи надмірній мінералізації його органічної речовини. До-цільність цього підтверджується практикою тривалого викори-стання лучних травостоїв у західних районах України, закор-донним досвідом, зокрема Ротамстедською дослідною станцією (Англія), де за допомогою регулярного удобрення лук протя-гом 10 років підтримували продуктивність угіддя на рівні 65,3 ц/га сіна порівняно з 20,2 ц/га без добрив. На цій станції після внесення фосфорно-калійних добрив майже в 4 рази збільшилась кількість бобових за цей період (М. Г. Андреєв, 1984).

Численні дослідження свідчать, що внесення фосфорних (Рво-іоо) залежно від родючості грунтів і фосфорно-калійних добрив (Рво-юоКво-ібо) сприяє збільшенню кількості бобових рослин і різнотрав'я в травостої, азотне (N60-120 і більше за-лежно від наявності в грунті) різко підвищує частку злакових рослин, урожайність трав, фосфорно-калійпе живлення ефектив-не тоді, коли досить азоту в грунті. Якщо вологість достатня, а також на зрошуваних ділянках загальну норму добрив слід вносити порціями — весною і під майбутні укоси. У лісостепо-вих і степових районах більш ефективне весняне внесення доб-рив, а також осіннє підживлення для кращого перезимовування трав. При внесенні добрив в усіх випадках ураховують урожай-ність травостою, що планується. Фосфорно-калійне добриво можна вносити восени і весною, азотне — порціями, якщо до-зволяють умови зволоження. Найкраща форма азотного удоб-рення на луках — аміачна, яка добре закріплюється у верхньо-му шарі грунту, мало зазнає міграції в нижчі шари, як це буває при внесенні нітратних форм азоту.

Слід створювати оптимальний фон живлення, який викорис-товують рослини. Звичайно 1 кг д. р. азотних добрив забезпе-чує одержання ЗО—35 кг сухої речовини при дозах внесення 00—80 кг/га. Подальше підвищення доз не дає аналогічного збільшення врожаю. Виявляється дія так званого закону ефекту, що знижується. Тому після внесення добрив урожай повинен збільшуватись не менш як у 1,5 рази.

Органічні добрива. На легких піщаних і супіщаних грунтах для догляду за травостоєм лук найбільш бажаною є органомі-неральна система живлення і мінеральна на звичайних зв'язних грунтах — сірих лісових суглинкових, звичайних чорноземах, каштанових та ін., де трав'яний шар сіножатей і пасовищ сам нагромаджує велику кількість органічної речовини, добре від-іюилюе і підвищує родючість. Органічні добрива доцільно ви-

користовувати насамперед під однорічні зернові, технічні і кор-мові культури або при докорінному поліпшенні природних угідь.

Разом з тим крім стоків ферм, які використовують для зро-шення, цінними добривами є гноївка і рідкий гній. Використан-ня 200—300 м3 гноївки (розведення водою 1 : 2) і рідкого гною (розведення 1 : 5—1 : 10) дає змогу без внесення інших видів добрив одержати до 400—500 ц/га зеленої маси. Якщо є птахо-ферми або птахофабрики, використовують пташиний послід, який містить азот, фосфор і калій. Це більш цінне добриво, ніж гноївка і рідкий гній. Залежно від хімічного складу його розчиняють у співвідношенні 1 : 40 і 1 : 50 і більше.

Велика кількість рідких органічних добрив на тваринниць-ких комплексах — це насамперед санітарна і екологічна загро-за навколишньому середовищу, особливо річкам, ставкам, во-доймам. Тому утилізацію їх треба здійснювати із застосуван-ням карантинного витримування не менш як 6 днів.

При внесенні добрив мобільним транспортом (РЖТ-4, РЖИ-8, РЖТ-16, МЖТ-10, ХТС-100, 27) або по трубопроводах до поля, а потім транспортом проводять гомогенізацію добрив механічним і гідравлічними засобами для одержання однорід-ної маси з включеннями не більш як 10—15 мм.

Для поділу безпідстилкового гною на фракції (тверду і рід-ку) використовують вертикальні і горизонтальні відстійники, віброгрохоти (ГИЛ-52 і ГИЛ-32), гвинтові прес-фільтри (ВПО-20А), фільтрувальні центрифуги, шнеково-роторні фільтр-преси (ВИМ).

Рідку фракцію вносять дощуванням. Тверду можна змішу-вати з торішньою соломою і приготувати звичайний гній для внесення в полях сівозміни або розбавити водою і внести гноїв-корозкидачами.

Мікродобрива. Крім мінеральних і органічних добрив, які містять переважно макроелементи, велике значення при поверх-невому поліпшенні лук мають мікродобрива, за допомогою яких можна регулювати умови живлення, метаболізм поживних ре-човин, тому вони необхідні так само, як і макродобрива. До мікродобрив належать борні, мідні, марганцеві, молібденові, цинкові, кобальтові та ін. Вони можуть бути в органічних і мі-неральних добривах, які вносять, проте нерідко доводиться вно-сити їх у вигляді окремих добрив малими дозами (кілька кіло-грамів на гектар) або обпудрюванням насіння. Як мікродобри-ва використовують різні руди, марганцеві шлами, кислотовміс-ні елементи.

Удобрення природних угідь під час випасання худоби. В екс-крементах, сечі міститься багато азоту, фосфору, калію, каль-цію. Стадо корів з 200 голів за пасовищний період залишає

до 2,5—3,0 тис. кг азоту, 1,0—1,5 тис. кг фосфору, 3,5 тис. кг калію, 1,5—2 тис. кг кальцію, що за дією рівноцінно майже 600 т гною.

Велике значення має так зване кошарування на гірських пасовищах. Воно давно здійснюється в Карпатах перенесенням із місця на місце кошар (загород), які використовують для утримання тварин вночі і в непогоду. Це дає змогу різко поліп-шити живлення грунту за рахунок гною, який залишають вівці і велика рогата худоба в кошарі. Це радикальний спосіб, але використовувати його треба з урахуванням кількості поголів'я, видового складу травостою, експозиції ділянки пасовища, родю-чості грунту. Кошарування можна застосовувати не тільки на гірських, а й