Кормова площа – основа кормовиробництва

План

Поняття про кормову площу.

Організаційно-господарські й економічні основи кормової площі.

Біологічні основи кормової площі.

Агротехнічні основи кормової площі.

Агрохімічні основи кормової площі.

Меліоративні основи кормової площі.

Екологічні основи кормової площі.

Конвеєрне виробництво кормів.

Поняття про кормову площу.

Правильно організована з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства кормова площа є гарантією високопродуктивного тваринництва.

Основна продукція кормовиробництва – вегетативна маса кормових рослин, яку згодовують тваринам у свіжому (зеленому) вигляді і використовують для заготівлі кормів. У широкому розумінні кормова база – це насамперед зелена кормова площа. Один з основоположників кормовиробництва В.Р.Вільямс зазначав, що продуктивне тваринництво може бути організоване тільки за наявності у господарстві зеленої кормової бази. Теоретично це положення визнають всі, а на практиці високоефективна кормова площа організована далеко не в усіх господарствах.

Складові кормової площі. Кормова площа включає посіви кормових культур у кормових, польових, ґрунтозахисних і лучно-пасовищних сівозмінах, природні кормові угіддя, культурні пасовища і сіножаті. У польових сівозмінах корми мають із зайнятих парів, вирощують силосні, післяжнивні культури, фуражне зерно. У кормових частково зрошуваних сівозмінах вирощують культури зеленого конвеєра — люцерну, однорічні трави, післяукісні і підсівні посіви, коренеплоди, частину зрошуваної люцерни використовують для сіна і сінажу.

У господарствах з розвинутим виробництвом зерна, технічних культур, тваринництва під кормову площу на польових землях відводять 28—30 % ріллі, у тваринницьких — 33—40 %. Це в основному відповідає потребам тваринництва. У кормову площу не включають поля, з яких мають побічну продукцію на корм тваринам — солому, бадилля та ін., хоч вони і є значними додатковими джерелами кормів. З урахуванням посівів зернофуражних культур, як, наприклад, у США і країнах Західної Європи, кормова площа може становити у структурі посівних площ 60—70 %.

Значення кормовиробництва у господарствах нерідко ігнорують. Під кормові культури відводять 18—22 % ріллі, внаслідок чого спостерігається зниження продуктивності тварин, а отже, зменшення кількості гною у господарствах, що безпосередньо впливає на врожайність зернових і технічних культур.

Кормову площу поділяють на лучну і польову. Якщо перша більш конкретна, то друга не завжди являє собою чітко окреслену земельну площу. Часто посіви кормових культур на польових землях розміщують у господарствах на непридатних землях, на ділянках поза сівозмінами.

Продуктивність кормової площі. Продуктивність польової кормової площі в Україні поки що невисока — 40—42 ц/га. Розрахунки показують, що для того, щоб виробництво кормів було рентабельним, необхідно одержувати не менш як 50— 55 корм. од. з гектара. Це цілком реальне завдання вже тепер якщо врахувати, що багато господарств України мають по 60—70, 90—100 і навіть 100—120 корм. од. з гектара. Якщо до такої продуктивності кормової площі додати ефективне використання землі при вирощуванні зернофуражних культур і ра-ціональне використання побічної продукції, то на 100 га ріллі можна утримувати 35—40 дійних корів, а в цілому — 80—100 і більше умовних голів тварин. Це підтверджує досвід госпо-дарств з високою і дуже високою щільністю тварин, що за-безпечує одержання 400—600 ц м'яса або 1800—2500 ц молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Якщо врахувати, що ці господарства ще продають зерно і продукцію технічних культур, то можна напевно говорити про величезні резерви виробництва продуктів тваринництва в Україні. Крім того, висока щільність поголів'я високопродуктивної худоби, як свідчить досвід багатьох господарств України, Білорусі, Росії, Прибалтики, дає змогу збільшити норми внесення органічних добрив до 18— 20 т/га, тобто підвищити родючість ґрунту і на цій основі — виробництво зерна, технічних культур і кормів, забезпечити повноцінну годівлю худоби, свиней і птиці.

При створенні високопродуктивної кормової площі доводиться розв'язувати питання, що стосуються організаційно-господарських і економічних заходів, біології і технології вирощування кормових культур, меліорації, екології, конвеєрного виробництва кормів, організації високопродуктивних кормових сівозмін, програмування врожаїв кормових культур і біоенергетичної оцінки технологій вирощування їх.

5.2. Організаційно-господарські й економічні основи кормової площі

При організації кормової площі важливо забезпечити компактне розміщення її безпосередньо поблизу місць утримання худоби, пунктів виробництва і зберігання кормів, скоротивши до мінімуму транспортні витрати. Необхідною умовою є наявність доріг. Уся ґрунтообробна, посівна і збиральна техніка повинна відповідати розмірам полів і пасовищ — чим більша їхня площа, тим продуктивніші агрегати. При цьому слід уникати надмірного роздрібнення ділянок на поля і загони. Наприклад, при загальній площі кормової сівозміни 150—300 га навряд чи доцільно ділити її на 9—10 полів. Така сівозміна може бути 5—7-, у крайньому випадку — 8-пільною.

Більшу частину кормової площі (40—60%) слід відводити під багаторічні трави, на півдні — із зрошенням, у районах до-статнього зволоження — здебільшого без поливу.

Важливим підсумком організації кормової площі повинні бути мінімальні трудові і грошові витрати на одиницю продукції. Виробництво кормів має бути дешевшим, ніж вирощування зернових і технічних культур, не менш ніж у 1,5—2 рази. Про це свідчить досвід багатьох господарств.

Одним з основних завдань раціональної кормової площі, як уже зазначалося, є наближення її до місць утримання тварин, до кормових угідь (пасовища, сівозміни). Наскільки це важливо, свідчать такі дані: при перевезенні 1 т зеленої маси озимих, ранніх ярих, багаторічних трав на відстань 10—15 км транспортні витрати дорівнюють і навіть перевищують вартість прямих витрат на вирощування цих культур. У деяких господарствах із загальних витрат на виробництво кормів витрати тільки на перевезення їх становлять 50—60, а в окремих випадках — 70 %. Це свідчить про повну відсутність будь-яких організаційних принципів у створенні кормової площі.

Проте буває так,