що важко обійтись без вирощування кормових культур на значних відстанях від ферм. Йдеться про посіви багаторічних і однорічних трав на зайнятих парах, схилах, у ґрунтозахисних сівозмінах, на віддалених дрібноконтурних ділянках на Поліссі і в гірських районах Карпат і Криму. Крім того, багаторічні і однорічні трави мають велике значення як фактори родючості ґрунту, фітосанітарного стану його у польових сівозмінах. У такому випадку зелену масу доцільно використовувати на сіно і сінаж, для виробництва трав'яних брикетів безпосередньо у полі на спеціальних установках. При цьому вміст сухої речовини у кормі збільшується до 45—80 %, що зменшує транспортні витрати на 1 ц корм. од. у 2—4 раз.
Отже, віддалені угіддя і сівозміни повинні бути насамперед джерелами одержання сіна і сінажу, трав'яних концентратів. Разом з тим із системи зеленого конвеєра слід виключати зайняті пари, крім випадків, коли поле зайнятого пару з знаходиться безпосередньо близько від ферм або пункту вироби трав'яних концентратів, пасти, кормів штучного сушіння.
Ефективне кормовиробництво, що ґрунтується на високопродуктивній зеленій кормовій площі, може використовувати не менше фуражного зерна. Як свідчить зарубіжна практика - зокрема Нідерландів, Німеччини і досвід багатьох господарств України, трав'яна сировина і коренеплоди — важливий конкурент зернофуражу. За умови раціонального використання їх на фермах великої рогатої худоби можна значно зменшити витрати зерна і підвищити продуктивність тваринництва.
Влітку якісний зелений корм, особливо пасовищний, при мінімальній витраті концкормів дає змогу одержувати за день до 22—25 л молока від корови. Показовим у цьому є досвід західних областей України. Ще має місце практика, коли коровам з надоєм 10—15 кг щодня дають 3—4 кг комбікормів. Це не виправдано і неприпустимо, коли йдеться про раціональну організацію кормовиробництва у господарстві.
Тому всі ланки кормової площі слід ретельно аналізувати, враховуючи високу ефективність їх, бо тільки на цій основі можливе виробництво дешевих і повноцінних кормів і продукції тваринництва.
Баланс кормів — основа планування кормової площі. Практичною основою планування кормової бази господарства і його кормової площі є науково обґрунтований баланс кормів. Він відображує напрям тваринництва відповідно до зональних особливостей місця розташування господарства. У балансі кормів порівнюють потребу у грубих, соковитих, зелених, концентрованих кормах, молоці, молочних відвійках і різних мінеральних добавках із запланованим і фактичним надходженням їх.
Іноді зелені корми у кормовому балансі становлять всього 20—25 %. І причина тут не в недооцінюванні значення їх. Нерідко потребу в них розраховують за надоями молока. Це дає занижені показники потреби у зелених кормах. Тому на фермах з середньою продуктивністю потребу в них краще розраховувати на основі обороту стада — за поголів'ям.
Друга більш вагома причина полягає у плануванні скороченого періоду дії зеленого конвеєра — всього 160—170 днів, тоді як в Україні можна мати зелені корми протягом 190—210 днів. Для збільшення періоду надходження зелених кормів слід добирати холодостійкі культури.
У свинарських і птахівницьких господарствах зелених кормів використовують менше, а потреба у концентрованих кормах зростає до 40—60 %. Разом з тим вміст зерна у концкормах не повинен перевищувати 50—60%. У деяких країнах Європи, наприклад у Нідерландах, Німеччині, Англії, Данії, частка зерна у концкормах не перевищує ЗО—40 %, решта припадає на сушений жом, картопляні жмаки, високоякісну трав'яну сировину, білкові домішки та інші не зернові компоненти.
Кормовий баланс має передбачати деякий запас кормів з тим, щоб забезпечити високу продуктивність тварин і мати необхідні резерви.
При плануванні кормової площі у господарстві використовують перспективний (на найближчі 5—10 років) баланс кормів як основу планування площ сівби кормових і зернокормових культур, підготовки різних видів кормосховищ, придбання будівельних матеріалів, необхідної сільськогосподарської техніки, пального та інших матеріалів. У кожному господарстві враховують можливості виробництва кормів на природних угіддях.
Згідно із статтями балансу кормів враховують, скільки і яких кормів надійде з пасовищ і сіножатей і скільки необхідно виробити на польових землях. Потім добирають кормові культури і на основі перспективних рівнів урожайності їх розраховують площі сівби багаторічних і силосних культур, однорічних трав, коренеплодів, зернофуражних культур.
Для одержання зелених кормів розраховують загальну площу, її встановлюють також за середньою урожайністю культур зеленого конвеєра з одиниці площі, тобто з урахуванням одержання двох-трьох урожаїв (укосів).
При розрахунку загальної площі ріллі під зелений конвеєр за середнім врожаєм зеленої маси з 1 га за основу беруть дані передових господарств і науково-дослідних установ. Орієнтовно вони можуть бути такими: для Полісся і Лісостепу — 350— 400 ц/га зеленої маси, при додатковому зрошенні — 450— 500 ц/га; у Степу без зрошення — 200—250 ц/га, при зрошенні — 450—500 ц/га. Це за умови, що в зеленому конвеєрі одержують у середньому 2—3 врожаї (укоси) на гектар основної площі його. Приблизно таку саму врожайність беруть за основу і для розрахунків потреби у площах сівби кормових культур для одержання кормів штучного сушіння: трав'яних гранул, брикетів, трав'яної січки.
Після розрахунку площ сівби кормових культур визначають їхню структуру (у процентах) щодо всієї площі ріллі або польової кормової площі. При цьому проміжні посіви кормових культур не впливають на структуру посівних площ, а є реальним додатковим джерелом кормів.
Розміщення посівів кормових культур у системі землекористування. Після розрахунку площ сівби кормових культур здійснюють розміщення їх у системі землекористування господарства. Якщо у господарствах немає кормових сівозмін або вони заплановані без урахування умов виробництва кормів і потреби в них, що реально склалися, то проводять нарізування їх або уточнюють існуючі схеми. На цій основі