Кормова площа має бути високопродуктивною. Вже в найближчі роки в Україні можна мати в середньому 60—70 ц/га корм. од. з 1 га і 110—115 г протеїну з розрахунку на 1 корм. од. Це реальне завдання, оскільки, як було зазначено вище, багато які господарства вже давно вийшли на цей рівень і навіть перевищили його.

З практики європейських ферм і господарств України, що спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, відомо, що щільність поголів'я в таких господарствах може бути дуже високою. Наприклад, при площі ріллі 50 га, на якій вирощують лише кормові культури (мінімальний їх набір), господарство має утримувати 100 дійних високопродуктивних корів. На фермах, що спеціалізуються на вирощуванні свиней, достатньо двох-трьох культур (кукурудза на зерно, горох або соя) і 10—15 га ріллі під посіви люцерни (конюшини, еспарцету) для приготування трав'яного або сінного борошна (премікси при цьому закуповують).

З 1 га кормової площі треба мати мінімум 60 ц/га корм. од. у Лісостепу і 70—90 ц/га корм. од. на Поліссі. Коефіцієнт біоенергетичної ефективності такої площі має бути не нижчим З—4. За таких умов будуть забезпечені невисока собівартість і висока рентабельність виробництва кормів у господарствах з малою площею землекористування.

Кормова площа орендних і фермерських господарств. Ці господарства мають невеликі площі землекористування — 25— 100 га. Вони можуть спеціалізуватись на виробництві зерна (особливо цінних сортів), технічних культур або тваринницької продукції. Тваринництво є необхідною галуззю в кожному з цих господарств, оскільки забезпечує їм стабільність, бо наявність поголів'я дає змогу мати не тільки продукцію тваринництва, а й утилізувати його відходи й побічну продукцію рослинництва, мати органічні добрива для підтримання родючості ґрунту. Під виробництво кормів може бути використано від 25—30 до 100 % земельної площі.

В кормову площу треба вводити мінімально необхідну кількість кормових культур: люцерну та її сумішки із злаковими (на схилах — також з еспарцетом) — близько 40—50 % усіх кормових посівів, однорічні ярі сумішки (вони є також покривною культурою для підсіву трав), коренеплоди, кукурудзу на зерно, силос і в разі потреби — на зелений корм. Для жуйних тварин (великої рогатої худоби, овець, кіз) обов'язково використовують побічну продукцію — стебла кукурудзи, кошики соняшнику, солому, а також гичку буряків і жом. На корм худобі на відгодівлі і свиням, особливо в Лісостепу і на Поліссі, садять, картоплю. Цукрові буряки можна вирощувати на всій території України. Економічно це дуже вигідна культура. При врожаї 400—500 ц/га додатково одержують 60—70 ц/га корм. од. за рахунок гички, жому й меляси.

Кормова площа в США, європейських та інших країнах. Кормовиробництво у США давно виділено в самостійну галузь сільського господарства. Як показали А. О. Бабич та О. О. Побережна (1988), за вартістю продукції рослинництва, яку виробляють фермери, перші три місця займають кукурудза, соя, багаторічні трави — переважно люцерна та її сумішки із злаковими. Кормову площу поставлено на перше місце і в рільництві, що дає змогу забезпечити високу продуктивність тварин і таку саму ефективність селекційної роботи в рослинництві та племінної — у тваринництві. Так, забезпеченість кормами з розрахунку на одну молочну корову в США збільшилась з 5157 кг у 1971 р. до 5771 кг кукурудзяних кормових одиниць у 1984 р. Надій молока на одну корову вже в 1988 р. перевищив 6000 кг. Завдяки повній збалансованості кормів за протеїном та іншими поживними речовинами витрати кормів на 1 кг молока зменши-лись з 1,12 до 0,97 корм. од.

Для сучасного польового кормовиробництва в США, Франції, Італії, Нідерландах, Данії та інших країн характерна тенденція збільшення виробництва кормів на орних землях завдяки інтенсивному вирощуванню кукурудзи, сої, ріпака, сорго й ячменю, багаторічних трав — люцерни, конюшини та ін., кукурудзи для збирання у молочно-восковій і восковій стиглості. Зменшується при цьому частка пасовищних кормів. Проте самі пасовища є високопродуктивними кормовими угіддями, їхня продуктивність становить від 80—100 до 120 корм. од. з 1 га. Продуктивність кормових культур нерідко становить 140— 160 ц/га корм. од. і більше. Такі показники реальні на великих територіях Лісостепу і Полісся, у Степу за умови поливу. Велике значення для кормовиробництва США має соя, з якої виготовляють шрот і борошно — найцінніші високобілкові компоненти раціону для великої рогатої худоби, свиней та інших видів тварин і птиці.

Проблема рослинного протеїну в західних країнах розв'язується завдяки багаторічним травам, пасовищам, широкому використанню соєвого, соняшникового і ріпакового шроту. Культура ріпаку особливо поширена у кормовиробництві Нідерландів, ФРН, Франції, Швеції, Данії, США. Завдяки вирощуванню ріпаку значно скоротилося ввезення і використання соєвого шроту. Виведено безерукові високоврожайні сорти рапсу. Крім того, в європейських країнах вирощують безалкалоїдний люпин з дуже високим вмістом протеїну (до 45—50 % сухої речовини). Вирощують також сорти української селекції, зокрема Київський мутант, Славутич та ін.

Для годівлі тварин широко використовують зерно злакових культур — кукурудзи, ячменю, сорго, вівса. Проте частка їх у концентрованих кормах рідко перевищує 40 %, чого не можна сказати про нашу практику, коли для приготування концкормів використовують до 60—70 % зерна і навіть більше.

В Англії, ФРН, Фінляндії, Швеції, Австралії, Новій Зеландії великого значення у системі кормовиробництва, як і раніше, надається