оптимальні умови вегетації рослин і загущуючи посіви, можна «примусити» рослини «здійснити заготівлю» протеїну на тій самій площі кілька разів за рік замість одного при вирощуванні однієї культури за за-кінченим вегетаційним циклом — до повного дозрівання або до молочно-воскової стиглості. У польових умовах це вдається 2—3, максимум — 4 рази (4 укоси трав), на пасовищах — 5 разів.
Враховуючи повільне нагромадження рослинами сухої речовини, загальна кількість її за 2—3 врожаї (укоси) або за 5—6 циклів випасання може не набагато перевищити або виявитися приблизно такою, як і при вирощуванні однієї, але високопродуктивної культури за вегетаційний період. Основний виграш —збільшення у 1,5—2 рази виходу протеїну. Аналіз показує, що місця для такого дво-, трьохукісного способу виробництва кормів у польових сівозмінах практично немає.
Отже, теоретичне узагальнення питання про динаміку показників хімічного складу кормових рослин має прямий практичний вихід — є обґрунтуванням біологічного способу збільшення виробництва рослинного протеїну і необхідності створення з цією метою спеціалізованої кормової площі.
5.3.3. Оцінка продуктивності кормових культур і одиниці площі у кормовиробництві
Тривале вивчення динаміки формування урожаю різних за тривалістю вегетаційного періоду кормових культур дало змогу дійти висновку, що в інтенсивному кормовиробництві, як і в будь-якому виробничому (промисловому) процесі, дуже важливо мати максимальну кількість продукції за одиницю часу або скоротити час для одержання цієї кількості її. Отже, в інтен-сивному кормовиробництві необхідно враховувати не тільки кількість одержаної продукції взагалі, а й час, протягом якого її виростили. При цьому також треба брати до уваги темп формування врожаю.
На практиці час, за який одержано врожай, поки що враховують недостатньо або не враховують зовсім. У зв'язку з цим цілком безпідставно (навіть у наукових роботах) порівнюють між собою, скажімо, продуктивність ранніх ярих кормосумішок і кукурудзи, яку збирають у молочно-восковій стиглості. На основі такого суб'єктивного підходу зменшували площі малопродуктивних однорічних трав і збільшували посіви високопродуктивних культур, зокрема кукурудзи на силос. Вона може бути більш урожайною на 100—150 ц/га, або на 30—40 %, проте має в 2—2,5 раза більший період вегетації. При низьких урожаях вико-вівсяної сумішки (46 ц корм. од. з 1 га) у середньому за декаду вегетації формується врожай 9,2 ц корм. од. з 1 га і максимальний вихід протеїну становить 132 кг/га. Високі показники мають і по озимих проміжних за умови врахування наростання маси протягом тільки весняного періоду. Кукурудза у фазі молочно-воскової стиглості при виході 78 ц корм. од. і 806 кг протеїну з 1 га забезпечила за декаду відповідно 8,67 ц/га і 78,7 кг/га, травосумішка лю-церни з конюшиною і кострицею — 5,43 і 97,8, незважаючи на те, що протеїну зібрали за 2,5 укоса 1370 кг/га, кормових одиниць — майже так само, як і кукурудзи молочно-воскової стиглості. Основна причина низької продуктивності за декаду — тривалий період вегетації травосумішки — 140 днів.
Показники по кукурудзі на зелений корм вищі, ніж по кукурудзі молочно-воскової стиглості. Велике загущення посівів (до 200—300 тис. шт. рослин на 1 га) кукурудзи на зелений корм забезпечує інтенсивне наростання зеленої маси за одиницю часу. При одержанні на високих фонах ранніх ярих кормосумішок по 450—500, а кукурудзи на зелений корм по 500—600 ц/га ці відмінності порівняно з кукурудзою молочно-воскової стиглості та іншими культурами з тривалим періодом вегетації будуть ще більшими.
5.4. Агротехнічні основи кормової площі
Агротехнічні основи кормової площі — це комплекс теоретичних і практичних питань агротехнічного забезпечення оптимальних умов вегетації рослин: ґрунтові умови життя рослин і методи агротехнічного регулювання їх, чергування посівів і способів використання їх, бур'яни і способи боротьби з ними. Способи боротьби з хворобами і шкідниками на кормовій площі порівняно з посівами зернових і технічних культур мають менше значення, оскільки рослини збирають у вигляді зеленої маси. Проблеми захисту рослин від шкідників і хвороб в основному стосуються кормових коренеплодів, насамперед кормових буряків, меншою мірою кукурудзи і сорго на силос і більшою — зернокормових культур.
5.4.1. Ґрунтові умови життя (вегетації) кормових рослин і їх регулювання.
Ґрунтові умови росту і розвитку рослин підлягають певним законам землеробства. Вперше вони були узагальнені і сформульовані В. Р. Вільямсом. Він виділив 6 основних законів землеробства.
Закон незамінності факторів (жоден фактор не може бути замінений іншим).
Закон мінімуму, або закон обмежуючого фактора (вперше сформульова-ний Ю. Лібіхом). Він означає, що врожай визначається фактором, що перебу-ває в мінімумі.
Закон мінімуму, оптимуму і максимуму (вперше сформульований Саксом) означає, що найбільший урожай може бути при оптимальному рівні кожного фактора. В разі мінімального або максимального значення будь-якого фактора врожаю не буде.
4. Закон сукупної дії факторів (взаємодія факторів) сформульований вперше німецьким дослідником Лібшером наприкінці XIX ст. Цей закон слід розуміти так, що мінімальне значення фактора використовується тим краще, чим більше інших факторів перебуває в оптимумі. За В. Р. Вільямсом суть цього закону полягає в тому, що для одержання високих урожаїв рослини слід забезпечувати всіма факторами в оптимальному співвідношенні.
5. Закон повернення поживних речовин (відкритий у середині XIX ст. Ю. Лібіхом) означає необхідність повернення в ґрунт використаних з нього рослинами поживних речовин у вигляді добрив. Це основний закон землеробства і живлення рослин. В інтенсивному рослинництві і кормовиробництві його значення зростає у зв'язку з більшим виносом поживних речовин з ґрунту.
6. Закон плодозміни на початку XIX ст. запропонував професор М. Г. Павлов. Суть цього закону полягає в тому, що агрономічні