Родючість ґрунту — запорука високої врожайності кормових культур в інтенсивному кормовиробництві. Розрізняють природну родючість, яка залежить від механічного складу ґрунту, вмісту в ґрунті поживних речовин, умов зволоження і ефективну, або культурну, родючість, яка залежить від цілеспрямованої діяльності людини. Вважають, що за умови правильного використання ґрунту родючість його не зменшується, а, навпаки, зростає. Практика сучасного землеробства підтвердила можливість підвищення родючості ґрунту при інтенсивному вирощуванні сільськогосподарських рослин. Така можливість реальна на кормовій площі, особливо у зв'язку з великою часткою посівів одно- і багаторічних бобових рослин. Більшість з них має позитивний баланс азоту, а також органічної речо-вини.

Регулювання умов вегетації механічним обробітком ґрунту. Механічний обробіток ґрунту, тобто вплив на нього робочими органами сільськогосподарських знарядь, для створення оптимальних умов вегетації рослин, поліпшення фізичних властивостей ґрунту нерідко ще має інтенсивний характер. Разом з тим доведено теоретично і практикою, що він має бути щадним. Наприклад, при вирощуванні кормових культур у сівозміні водопроникність ґрунту, повітряний режим його не обов'язково поліпшуються відвальною оранкою. При надходженні великої кількості органічної речовини у грунт (багаторічні трави, проміжні культури, органічні добрива) відвальний обробіток можна чергувати з безвідвальним, поверхневим і так званим «нульовим». При цьому пористість, аерація, водопропускна здатність ґрунту не тільки не погіршуються, а навіть можуть поліпшуватися.

На відміну від польових сівозмін на інтенсивній кормовій площі має бути відкинутий як анахронізм так званий ранній зяблевий обробіток, який призводить до надмірної мінералізації органічної речовини створенням умов, які аналогічні паровому полю, але у літньо-осінній період. Ще у другій половині XIX ст. ідею пару обговорювали в агрономічних і періодичних сільськогосподарських виданнях. З цього питання писали П. А. Костичев, В. В. Докучаєв, О. О. Ізмаїльський, І. О. Стебут, О. М. Енгельгардт та ін. Тоді напівпар називали міжкультурним паром. Однак К. А. Тімірязєв, В. С. Будрін, О. М. Енгельгардт та інші широко пропагували післяжнивні культури. За аналогією із зайнятим паром був навіть термін «зайнятий міжкультурний пар». На практиці це означало, як і тепер, обробіток ґрунту слідом за збиранням зернових та інших культур, які збирають рано, і сівбу післяжнивних культур.

В Україні, ще в XIX ст. настійно рекомендувала ущільнене використання ріллі. Використовувати весь можливий період вегетації рослин, зберігаючи і примножуючи родючість ґрунту, треба не тільки на кормовій площі, а й при вирощуванні зернових і технічних культур. Для цього потрібні спеціальна техніка, насіння, добрива, а основне — розуміння доцільності і необхідності використання всього можливого періоду вегетації.

Інтенсивна кормова площа повинна відрізнятися від польового обробітку ґрунту відсутністю системи раннього обробітку, у тому числі напівпарового зяблевого, де його ще застосовують при вирощуванні зернових і технічних культур. Роль раннього зябу як засобу боротьби з бур'янами повинні виконувати густі травостої післяжнивних і сидеральних культур.

Основне завдання обробітку ґрунту — приведення його до так званої рівноваги, властивої певному типу ґрунту фізичного стану, забезпечення оптимальних показників водно-повітряного режиму (пористості, аерації). Цього, як уже зазначалось, не обов'язково досягають регулярною глибокою відвальною оранкою, яка до того ж призводить до утворення так званої плужної плити — значної перешкоди для проникання в грунт і росту кореневої системи культурних рослин.

Відвальна оранка забезпечує перевертання, кришіння і перемішування ґрунту. Найкраще це робити плугом з передплужником, а при обробітку поля з великою кількістю стерньових решток — ярусними плугами (ПЯ-3-35, ПЯ-4-35). Безвідвальний обробіток плоскорізами із залишенням стерні технологічно поступається перед відвальною оранкою, проте щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії має переваги. Крім того, сама ідея перевертання шару землі, яка має дуже давню історію, пов'язана насамперед з обробітком цілинних земель, а пізніше — з так званою перелоговою системою землеробства. З цією метою вона застосовується і тепер при перезалужуванні загонів на пасовищі, переорюванні трав у сівозміні, заорюванні восени гною, післяжнивних і стерньових решток (особливо грубостеблових культур — кукурудзи, сорго, соняшнику).

Крім оранки слід застосовувати безвідвальний обробіток плоскорізами і поверхневий дисковими боронами, фрезерними культиваторами. Останній тип обробітку поєднує основну і передпосівну підготовку ґрунту.

Застосування безвідвального і поверхневого обробітку сприяє нагромадженню насіння бур'янів здебільшого у верхній частині орного шару, а сходи їх потім знищують механічними способами. Внаслідок цього засміченість поля через кілька років значно зменшується порівняно з ділянками, де проводиться регулярна відвальна оранка. На полях, де регулярно здійснюють оранку, насіння, зберігаючи схожість, потім виорюється на поверхню. Без оранки можна обійтись навіть при обробітку поля після багаторічних трав. Корені їх добре дренують грунт, а після їх мінералізації його фізичні властивості мають оптимальні параметри. Досить обробити поле гербіцидами і сівбу проводити стерньовою сіялкою. Краще обробити ділянки фрезерним культиватором на глибину до 8 см, що дасть змогу запобігти проростанню бобових трав.

Разом з тим у сівозмінах з великою питомою вагою багаторічних і однорічних трав певне значення має і відвальна оранка особливо для одержання 2—3 урожаїв за рік.

Застосування важких машин і знарядь, а також транспортних засобів при збиранні кормів 2—3, а то і 4 рази за вегета-ційний період призводить до того, що грунт на кормовій площі ущільнюється не менше, ніж за умови польової сівозміни при вирощуванні технічних і зернових культур. Це вже не плужна плита внаслідок оранки на глибині 30—40 см, грунт ущільнюється на значно більшу глибину