ПРИНЦИПИ БІОЕНЕРГЕТИЧНОЇ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ КОРМОВИХ КУЛЬТУР І ЗАГОТІВЛІ КОРМІВ.
Крім загальноприйнятих методів обліку ефективності техно-логій вирощування кормових культур і заготівлі кормів за гро-шовими і трудовими витратами застосовують оцінку їх за су-купною енергією, затраченою на виробництво корму, або за акумульованою в ньому, а також у тваринницькій продукції. Витрати енергії на вирощування культури, заготівлю кормів аналогічно акумуляції її врожаєм зеленої маси, зерна або коре-неплодів прийнято визначати у джоулях. Витрати і виробництво енергії у сільському господарстві залежно від масштабів роз-раховують у кілоджоулях (кДж) = джоуль-103; мегаджоулях (МДж) =джоуль Х 106; гігаджоулях (ГДж) == джоуль 109; тераджоулях (ТДж) = джоуль * 1012. Отже, можна порівнювати енерговитрати на вирощування культури з вмістом енергії у зібраному врожаї, кормі і, врешті, у тваринницькій продукції, тобто об'єднати єдиним показником розрізнені поняття у системі технологія вирощування культу-ри — урожай — корм — тваринницька продукція.
Витрати сукупної енергії на вирощування культури звичайно у 6—12 разів менші, ніж вміст її в урожаї. Проте може бути і так, що вони не набагато відрізняються від вмісту її у кормі. Наприклад, при заготівлі трав'яного борошна, брикетів і гранул у зв'язку з великими витратами пального й електроенергії на сушіння, у кормі нерідко енергії менше, ніж витрачено на вирощування і збирання, перевезення, додаткове подрібнення, сушіння культури. Такий корм буде якісним, але дуже дорогим. Виробництво його в господарстві у великих кількостях за умови існуючої технології може бути невигідним. Поки що мають місце величезні витрати енергії при заготівлі сіна — до 50 % енергії, яку містить зелена маса, силосу — до 40 %.
Сучасні технології вирощування кормових культур, особливо таких, як кукурудза, коренеплоди та ін., ще дуже недосконалі, зокрема мають місце великі витрати енергії на пальне. До невиправданих витрат загальної енергії призводить застосування пестицидів і гербіцидів. Так, аналіз структури витрат енергії на вирощування соняшнику, коренеплодів, зернофуражних культур свідчить про те, що на пестициди (гербіциди, фунгіциди і інсектициди), ретарданти, дефоліанти і десиканти витрачають до 20%, на пальне — до 25—З0, добрива — З0—40% сукупної енергії. Наприклад, застосування 1 кг імпортних гербіцидів (ерадикан, ласоатразин та ін.) за сукупною енергією можна порівняти з 2—3-кратним міжрядним обробітком на 1 га куку-рудзи або коренеплодів або 6—8-кратним боронуванням на 1 га. Проте на 1 га вносять 7 кг гербіциду, що відповідає 14— 21-кратному міжрядному обробітку і 42—56-кратному борону-ванню. Тому надмірна хімізація процесів вирощування кормових культур призводить до досить значного збільшення витрат сукупної енергії, погіршує якість кормів.
Важливо зменшити не тільки енерговитрати на 1 га посіву, а й витрати сукупної енергії на одиницю продукції, що значною мірою залежить від урожайності культури. Найменші енерговитрати при вирощуванні кормових трав, найбільші — зернобобових і кормових буряків при врожаї близько 600 ц/га
Багато затрачається енергії на перевезення кормів, де неправильно розміщують кормові культури у сівозмінах. Енергозберігаючі технології вирощування кормових культур неможливі при значному віддаленні площ вирощування кормових культур від місць утримання худоби і пунктів приготування кормів, оскільки транспортні витрати нерідко перевищують прямі на вирощування культури. Так, перевезення 1 т зеленої маси жита на відстань 15 км агрегатом МТЗ—80В + ПТС-4М коштує при-близно 1 крб., а витрати на вирощування — 0,8—1,0 крб. (у ці-нах 1990 р.).
Слід не тільки вигідно виробляти корми — з мінімальними витратами сукупної енергії, а й використовувати їх з найбіль-шою ефективністю, тобто необхідно поліпшити конверсію корму. На-приклад, концентровані корми найбільш ефективні у птахівни-цтві, де коефіцієнти біоконверсії зернофуражу дуже високі. Так, за умови збалансованої годівлі з 1 т комбікорму можна мати 300—350 кг м'яса бройлерів, а свинини — 170—200 кг. Тому не випадково у США 35—40 % м'ясного балансу становить м'ясо птиці, а у нашій країні (за станом на 1990 р.) —лише 17— 18 %. Оскільки у нашій країні значно менші ресурси зерна, треба нарощувати бройлерне виробництво птиці. Для цього поряд з такими культурами, як кукурудза, ячмінь, горох, соя, більшої уваги заслуговує тритикале, яке містить 16—17 % білка і підвищену кількість лізину.
Досить енергоємне одержання м'яса яловичини. На 1 кг м'яса через погану збалансованість раціону за протеїном і амі-нокислотами витрачають 8—9, а то й 10—11 корм. од. Разом з тим не можна забувати, що для одержання 1 кг зернофура-жу, в свою чергу, треба в 2—3 рази більше сукупної енергії, ніж 1 корм. од. трави. Тому незважаючи на екстенсивність ви-робництва яловичини порівняно із свининою і м'ясом бройлерів, виробництво її також може бути економічно вигідним.
Найбільш ефективно було б використовувати продукцію рос-линництва для промислової переробки і одержувати кінцеву продукцію — аналоги тваринницької продукції, яку в багатьох країнах вже мають, виробляючи штучно м'ясо і молоко із сої та іншої сировини. Крім того, залишається велика кількість продукції, яка за енергетичним еквівалентом майже дорівнює кінцевій — зерновій. Як зазначав у свій час В. Р. Вільямс, було б недоцільно використовувати цю масу органіки на добриво, оскільки можна мати додаткову продукцію тваринництва й органічне добриво. Найбільш ефективно утилізують побічну продукцію жуйні, зокрема велика рогата худоба, вівці, кози.
Разом з тим майбутнє, можливо, належить більш простим організмам. Наприклад, конверсія зернофуражу при вирощуванні риби значно вища, ніж при одержанні м'яса птиці і тим більше свинини, а за фізіологічним значенням багато видів риби перевершують яловичину і свинину.
