Однак це завдання, очевидно, більш віддаленого майбутнього. Слід зазначити, що у деяких країнах, наприклад у США, збільшилось виробництво і споживання рибних продуктів і зменшилось споживання м'яса. У перспективі, мабуть, кормова площа буде значною мірою джерелом зернофуражу і трав'яних концентратів для інтенсивної відгодівлі риби у ставках, водоймах і великих акваріумах. А поки що треба збільшувати коефіцієнт біоконверсії кормів і зернофуражу, ефективно утилізувати побічну продукцію рослинництва.
Тема 5. ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ КОРМОВИХ КУЛЬТУР
План
Загальні положення.
Послідовність програмування врожайності сільськогосподарських культур.
3. Основні фактори вирощування врожаю.
1. Загальні положення.
Технологічний процес вирощування сільськогосподарських культур постійно вдосконалюється, стає більш раціональним. По суті, це означає оптимізацію умов вирощування врожаю. Проте і досі це у більшості випадків здійснюється без врахування взаємодії і оптимального співвідношення основних факторів одержання врожаю, що призводить до значних витрат матеріальних, грошових і трудових ресурсів на одиницю продукції.
Програмування врожайності — це якісно вищий етап розробки технологій вирощування польових культур. Воно означає одержання гранично можливої врожайності сільськогосподар-ської культури заданої якості на основі складання науково обґрунтованої оптимальної програми з урахуванням ґрунтово-кліматичних і організаційно-господарських умов.
Програмування — питання спеціальне і розглядається у від-повідних навчальних посібниках, підготовлених І. С. Шатиловим, М. К. Каюмовим, О. С. Образцовим, В. С. Шевелухою та ін. У них акумульовано нові досягнення у розробці питань оптимізації прийомів вирощування сільськогосподарських куль-тур. Терміни «програмування», «прогнозування», «планування» часто ототожнюють, хоч це різні поняття.
Програмування — це розробка комплексу заходів, своєчасне й якісне виконання яких забезпечує одержання заданої вро-жайності на основі програми вирощування врожаю з урахуван-ням ґрунтово-кліматичних умов, рівня оснащення господарства найновішою технікою, організаційно-господарських й економічних умов, загального рівня землеробства у господарстві.
Прогнозування — це науково обґрунтоване передбачення продуктивності польових культур на ряд років або велику перспективу. При цьому використовують кореляційно-регресивний аналіз, що враховує досягнуту середню врожайність, середній щорічний приріст урожаю, фактор часу.
Для прогнозування врожайності М. К. Каюмов пропонує ряд рівнянь. Одне з них, яке відображує взаємозв'язок між урожаєм культури, якістю землі, кількістю добрив і забезпеченістю основними фондами виробництва, має такий вигляд:
у = а + б1х1 + б2х2 + б3х3,
де а — вільний член управління; б1 б2, б3 — коефіцієнти регре-сії, які показують ефективність відповідного ресурсу; х1 — якість землі, балів; х2 - кількість внесених добрив, кг/га; х3 — забезпеченість основними фондами, грн/га.
Планування врожаїв на відміну від прогнозування здійснюється від досягнутого рівня з використанням показників зростання (в %). Проте така практика не забезпечує всебічного обліку факторів формування врожаю і оцінки потенційної продуктивності посівів.
Максимальний врожай слід встановлювати, порівнюючи причини відмінностей між фактичним урожаєм (Уф), дійсно можли-вим (Уд.м) і потенційним (Уп).
2. Послідовність програмування врожайності сільськогосподарських культур.
При програмуванні передбачається такий порядок розрахунків і здійснення заходів:
визначення рівня врожайності теоретично можливої, максимальної, високої;
розробка програми вирощування врожаю, включаючи його математичне або звичайне описання (продукційного процесу);
оптимізація умов вирощування кормових і зернокормових культур. Для цього визначають прийоми агрокомплексу, застосування яких забезпечує розрахунковий рівень урожайності (на нього виходять, враховуючи дані найближчих дослідних станцій, інститутів використовують також математичні методи);
розробка прийомів корекції процесів формування врожаю, якщо умови вегетаційного періоду не повністю збігаються з передбаченими при складанні моделі продукційного процесу;
розробка технологічної карти на основі технологічної схеми, що передбачає суворе додержання технологічних прийомів.
3. Основні фактори вирощування врожаю.
В основі програмування і забезпечення високого врожаю є ретельний облік основних факторів життя рослин — сонячної радіації, тепла, вологості речовини. Слід також враховувати повітряний режим ґрунту і надземного шару повітря, реакцію ґрунтового розчину, структуру, будову і об'ємну масу ґрунту, місцеві фактори (засміченість поля, рельєф місцевості, експозиція ділянки, рівень залягання ґрунтових вод, загальний рівень окультуреності ґрунту, наявність шкідників, збудників хвороб і насіння бур'янів у ґрунті). Урахування загального рівня землеробства, організаційно-господарських й економічних можливостей господарства може бути вирішальною умовою.
Фотосинтез — це основне джерело формування біомаси рослин. Він забезпечує енергією всі процеси росту, обміну речовин. Сонячна радіація забезпечує, крім того, тепловий і водний ба-ланс у всій біосфері. Незначну кількість сонячної радіації ви-користовують рослини. Це так звана фотосинтетична активна радіація (ФАР). її використання, як показав К. А. Тімірязєв, і визначає межу продуктивності у рослинництві.
Сонячне світло з довжиною хвиль 380—750 нм (нанометрів) — це видиме світло. У межах 400—700 нм воно поглина-ється хлорофілом рослин у присутності каротиноїдів. Щодо всієї кількості сонячної радіації ФАР становить приблизно 10 %.
У різних регіонах кількість ФАР становить від 4,19— 6,28 млрд кДж/га у північних районах до 33,4—41,8 —у Се-редній Азії. Культурні рослини використовують 1,3 % ФАР, але й при цьому на землі формується 80 млрд т біомаси. На частку фотосинтезу припадає 90—95 % всієї органічної речовини.
Сонячні промені видимого спектра по-різному впливають на фотосинтез, мають неоднакову енергію (найбільша в ультра-фіолетовому промінні). Вони можуть руйнувати ковалентні зв'язки в організмі, маючи стерилізуючу, мутагенну і бактерицидну дію. Все це важливо враховувати при вирощуванні сільськогосподарських культур і в селекційному процесі.
Велике значення для фотосинтезу і кореневого живлення має тепловий режим рослин. Потреба у сумарній середній до-бовій температурі різних за тривалістю вегетаційного періоду і біологічними особливостями сільськогосподарських культур становить від 2000—2500 до 3000—4000 °С.
Водний режим для рослин має бути оптимальним. Вологість зв'язних суглинкових ґрунтів повинна становити не менш як 22—24 %. На легких піщаних ґрунтах вона може бути і дещо меншою, оскільки водоутримуюча здатність їх нижча і вміст продуктивної вологи при цьому не менший, ніж на суглинкових. Практично 90 %