Розглянемо коротко території Верховинського району по водо розділах річок Чорного і Білого Черемошу. Водорозділ Чорного Черемошу має нахил на північ із сторони Чивчинських гір, і починається від с. Вистрець, проходить пологим нахилом на схід до с. Криворівня, а звідси на південний схід до села Устьє-Ріки. Ця ділянка найбільш розчленована річковою сіткою приток Чорного Черемошу.

Таким чином в орографічному відношенні Верховинський район має досить складний комплекс рельєфу.

Геоморфологія басейну Чорного Черемошу визначається великою різноманітністю. Причини цієї різноманітності обумовлені складністю геоструктурної будови, різноманітністю літологічного складу, фізико-механічних властивостей, гірських порід та фізико-географічних умов даної території.

Басейн Чорного Черемошу розміщений в межах Карпатської гірської споруди, яка утворилась на місці обширного геосинклінального басейну. Формування досліджуваної ділянки відбулось на протязі крейдового третинного і четвертинного періодів. Основа сучасного рельєфу зв’язана з пліоценовим часом. В цей час відбувається загальне підняття гір з-під рівня моря і починається континентальна фаза розвитку їх, яка продовжується до тепер і супроводиться розвитком гідрографічної сітки.

На протязі всього континентального часу формування рельєфу проходить під впливом денудації, ерозії ускладнених неодноразовими тектонічними рухами диференціального характеру.

Отже, на протязі цього часу рельєф району формується під дією ендогенних і екзогенних процесів. Тісна їх взаємодія обумовила зміну первинного вигляду суші. Формування сучасного рельєфу визначається тісною взаємодією слідуючих рельєфотворчих факторів:

Сводовим підняттям Карпат в цілому.

Різною швидкістю та направленістю тектонічних рухів окремих тектонічних зон району.

Структурно-літологічними особливостями гірських порід окремих зон.

Діяльністю поверхових вод.

Діяльністю підземних вод.

Звітрюванням та денудацією.

Діяльністю льодовиків.

Рельєф Верховинського району чітко зв’язаний з тектонічною будовою його. Район, як і вся гірська споруда Карпат, в цілому створена альпійським форфотектогенезом. Ритмічність коливань обумовлена чергуванням фаз піднять і фаз відносного спокою і знайшла своє відбиття в неодноразовій переробці давнього рельєфу. Оформлення сучасних тектонічних зон проходило у верхньому олігоцені і міоцені. Інтенсивними тектонічними рухами були створені великі форми рельєфу – хребти Чорногори та Горган. Великий вплив на формування рельєфу мають кліматичні особливості. Вони явились головною передумовою заложення гідрографічної сітки і різних форм проявлення денудаційних процесів. Визначаючись в загальному великими розмірами і відносно м’якими окресленнями, тектонічні форми розчленовуються ерозією. Виникає таким чином складний рельєф з густою сіткою ерозійних форм. Круті схили і великі перевищення водо роздільних хребтів над дном ерозійних долин – основна ознака гірського рельєфу досліджуваної території. Отже, структури, створені тектонікою, знаходять безпосереднє відображення в рельєфі. Так для Внутрішньої антиклінальної зони характерні найбільші абсолютні висоти хребтів, складчато-глибова природа 17. В будові цього антиклінарію беруть участь декілька антиклінальних структур другого порядку – Людовецька Петровська з південно-східним простяганням. Вони виражені того напрямку хребтами. Крім того, вся система з поздовжніми розривами поділена на декілька смуг. Наявність такої глибоватості мала першорядне значення для формування рельєфу. Глибуватість обумовила переливність хребтів часті острівні відроги, які найбільш властиві для Чорногори і Чивчин.

Центральна синклінальна зона виразилась найменшими висотами, м’яким рельєфом. Вона ускладнена рядом дрібних поздовжних антиклінальних і синклінальних структур. Характерно, що ці поздовжні структури майже не впливають на будову поверхні і паралельність хребтів виражена дуже слабо. Тут основну роль у формуванні рельєфу відіграла слаба стійкість більшості порід, в результаті чого вона характеризується пониженим рельєфом. Особливість тектонічної будови Зовнішньої антиклінальної зони є розчленування її антикліналями другого порядку, які розірвані в північних крилах і поступово насуплені у вигляді лисок (Скиб) одна на другу. В результаті цього в Скибовій зоні рельєфу перебуває в залежності від тектонічної будови. Для рельєфу тут властиві значні глибини фузійного розчленування і значні абсолютні висоти. Хребти перебувають в прямому зв’язку з шириною скибових структур і відповідають їх простяганню.

Тектонічні особливості обумовили асиметричність хребтів. Північно-східні схили хребтів круті, а південно-західні похили. Це явище пояснюється тим, що гребені хребтів співпадають з лобовими частинами скиб,складених ямненськими пісковиками. Про наявність новіших тектонічних рухів у Карпатах свідчать слідуючі наші спостереження:

Наявність плоских участків, які увінчують найбільш високі участки Карпат і дістали місцеву назву «Полонини»;

Наявність епігенетичних частин долини Чорного Черемошу у Магурській та Скибовій зонах, з глибо врізаним руслом, високо цокольними терасами;

Часто спостерігаються зони прориву, русло річки впоперек перетинає антикліналі, скиби та гребневі хребти;

Чіткі ознаки сучасної ерозії. Врізання русел рік в корінні породи спостерігаються майже на всьому протязі району;

Поряд з цим ми бачимо ряд ознак геоморфологічної старості рельєфу Ворохто-Верховинського пониження (Центральної синклінальної зони). Хребти характеризуються переважно пологими схилами, з широким розвитком на них суглинистого покриву потужністю 2-5 м і рідкістю відслонень.

Значна акумуляція самих низьких терас рік. Все це свідчить про опускання даної ділянки.

Далі слід відмітити, що для Карпат, гірської системи Г.П.Алфер’єв виділяє три денадуційні рівні:

Міоценовий

Сарматський

Пліоценовий

Для Карпат Верховинського району характерний один денудаційний рівень полонини пліоценовий (1600-1800 м) з відносними висотами 300-500 м. Він спостерігається у Внутрішній і Зовнішній антиклінальній зоні.

Для Карпатської гірської дуги Г.П. Алфер’єв допускає наявність епох зледеніння:

Міндельське – Краківське

Риське – Дніпровське

Вюрмське – Валдайське.

Карпати басейну Чорного Черемошу, за думкою Н.П.Єрмакова, П.Н.Цися і інших, піддавались тільки зледенінню двох епох, що залишило в рельєфі окремі кори, троги невеликого розміру в Чорногорі та