Важливе значення в ґрунтоутворенні мають мохи. Вони дуже вологоємні й тому сприяють заболоченню ґрунтів.

РОЗДІЛ ІІ. ҐРУНТИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

У межах України власне Карпати займають 19,5 тис.км2, охоплюючи території Львівської (18,6), Івано-Франківської (37,5%), Чернівецької (15,8) та Закарпатської (65,9%) областей.

Ґрунтоутворення у Карпатах розвивається на продуктах вивітрювання трьох комплексів геологічно різновікових гірських порід. Найдревнішими (палеозой) є метаморфічні породи Чивчинських гір, молодими (крейда, палеоген) - флішові породи, які представляють Складчасті Карпати, що займають до 90 % площі, наймолодшими (неоген) – ефузивні породи Вулканічних Карпат.

Ґрунтотворними породами у Карпатах переважно є флішові утворення і продукти їх вивітрювання. Це осадові гірські породи, які утворилися у глибоководних геосилікатних морських басейнах. Характерною особливістю флішу є ритмічне чергування шарів піщаників, аргілітів, алевритів, мергелів, вапняків тощо. З точки зору участі у ґрунтоутворенні в Карпатах можна виділити три типи флішових порід; з переважанням грубошаруватих піщаників; з чергуванням шарів піщаників і глинистих сланців у співвідношенні 1:1; з переважанням глинистих сланців – алевритів з тонкими прошарками піщаників.

2.1. Бурі лісові кислі ґрунти

У межах гірсько-лісового поясу Карпат, від висоти 300-325 м й до 1470 м над рівнем моря, переважають бурі лісові кислі ґрунти, або як їх ще називають бурі-гірсько-лісові чи просто гірські буроземи.

За експериментальними даними (Г.О.Андрущенко, 1964), бурі лісові грунти Карпат утворилися так. У лісовій підстилці у процесі перетворення її мікроорганізмами кренові та інші органічні кислоти нейтралізуються основами, переважно кальцію, заліза й алюмінію так, що реакція розчинів у ній стає менш кислою, ніж реакція материнської породи, в яку потрапляють ці розчини. Нейтралізація ж органічних кислот відбуваються унаслідок великої зональності підстилки, яка у свою чергу викликана багатими на первинні мінерали материнськими породами і доброю їх аерацією. Кисла реакція материнської породи утворюється внаслідок виносу основ під час вивітрювання мінералів, особливо тих, що містять сульфати (у сланцях утворюється сірчана кислота). В умовах добре виявленого промивного водного режиму нейтралізовані розчини не опідзолюють грунт і не викликають перерозподілу колоїдів у його профілі.

Гумусові кислоти, особливо ульмінова та апокренова, зв’язуючись із залізом й алюмінієм, акумулюються у верхніх шарах материнської породи і надають ґрунтові бурого кольору. Це свідчить про те, що одним із складових процесів генезису бурих лісових грунтів є біологічне нагромадження у ґрунті заліза й алюмінію.

2.2. Бурі гірсько-лісові ґрунти

Складні природні умови сприяли формуванню неоднорідного ґрунтового покриву на території Верховинського району: бурі гірсько-лісові, дерново – буроземні, дерново-буроземні оглеєні і опідзолені ґрунти.

Буроземи, або гірсько-лісові бурі ґрунти, є ґрунтами південних широколистяних лісів, які вкривають гірські схили Карпат. Буроземи в даний час формуються під буковими і горіховими лісами. У більш високих гірських поясах бук і волоський горіх змінюються ялиною, смерекою та іншими породами.

Вперше буроземи, як окремий тип ґрунтів, були описані в 1905 р. Є. Раманном для Західної Європи., В 1929—1932 рр. Л. І. Прасолов та І. Н. Антипов-Каратаєв показали, що буроземи дуже поширені на гірських схилах Кримських і Кавказьких гір. Пізніші дослідження установили наявність цих ґрунтів у Карпатах і в горах Середньої Азії.

Буроземи відзначаються своєрідним бурокоричневим забарвленням, причому глибина ґрунтового профілю на пухких породах досягає 60—80см. Буроземи мають винятково міцну горіхувату структуру. Ця структура від структури сірих лісових ґрунтів відрізняєть-ся менш різкими ребрами, від зернистої структури чорноземів біль-шим розміром. Стійкість агрегатів бурозему проти розмивної дії води перевищує стійкість агрегату кращого ґрунту рівнин —чор-нозему — в десятки і сотні разів.

Буроземи мають мало диференційований профіль. Переходи від одного горизонту до іншого дуже поступові. Для цих ґрунтів характерна сильна переритість землериями, особливо дощовими чер-в'яками. Буроземи Ферганського хребта у верхніх своїх горизонтах майже цілком складаються з викидів дощових черв'яків. Для більшості буроземів, особливо для буроземів "гір Середньої Азії, сформованих на лесі, характерна наявність карбонатного горизонту.

Буроземи розвинуті на різних кристалічних породах, а також на продуктах їх вивітрювання. Розвиваючись на різних породах під різними деревними наса-дженнями і в різних географічних умовах, ці ґрунти, природно, за своєю будовою і властивостями не можуть бути однорідними.

Відповідно з розвитком ґрунтоутворювального процесу в про-філі цих ґрунтів то виявляється однорідність хімічного складу, то він є неоднорідним, виділяється ілювіальний горизонт. Буроземи, як і всі гірські ґрунти, різноманітні також і за якістю гумусу.

Відповідно до кількості гумусу і механічного складу перебуває і ємкість вбирання, причому на першому місці у складі увібраних катіонів знаходиться кальцій. Значне місце належить магнію. Увібраний водень або відсутній, або перебуває в невеликій кількості і рідко займає більш або менш значне місце у складі загальної суми катіонів. рН коливається з межах 5—7, переважно ближче це, нейтральної.

На більш або менш горизонтальних площах — на річкових тера-сах, навіть на дрібних зсувних терасах, розвинуті підзолисто-буроземні ґрунти. Профіль у цих ґрунтах також мало диференційований, але в них знижена лінія скипання; у перехід-ному горизонті помічається деяке ущільнення. При дальшому роз-витку процесу в підзолисто-буроземних ґрунтах формується ілювіальний горизонт, який відзначається дещо більшою глинистістю, бурими потьоками і плівками по вертикальних тріщинах та своє-рідною витягнутою вертикально-призмовидною або стовповидною структурою, з досить різко вираженими ребрами. Ці окремості легко розділяються на крупні горіхи діаметром 2—3 (до 5) см. У верхніх горизонтах виражена кремнеземиста присипка. Забарвлення з підзолисто-буроземних ґрунтах стає більш світлим і верхні гори-зонти набувають сірувато палевого кольору. Кількість перегною звичайно не перевищує 4—6%, а реакція ґрунту кисла