Л. І. Прасолов вважав типовим для буроземів Карпат кислу реакцію в усіх горизонтах (рН від 5,0 до 0,0), порівняно високу ємкість вбирання не-тільки гумусових але й без гумусових горизонтів. Кількість обмінного Mg в цих ґрунтах велика і дося-гає половини й більше ввібраного кальцію. У нижніх горизонтах обмінна кислотність спричинюється дією іонів алюмінію. Для буроземів характерне «оглинювання» ґрунту, яке пояснюється більш інтенсивним порівняно з північними лісовими ґрунтами вивітрюванням первинних алюмосилікатів та інших мінералів мате-ринської породи.

Щодо розповсюдження цих ґрунтів в Україні, то, згідно з ґрун-товою картою, буроземи зустрічаються в гірсько-лісових вертикаль-них зонах Карпат та Криму, Передкарпатті та Закарпатті.

Клімат суббореальний гумідний, сума опадів складає 800-1000мм в рік, Кз більший за 1, промивний тип водного режиму, відсутній (в типовому випадку) застій вологи, м'яка зима, коротке сезонне промерзання. Рельєф - переважно гірські схили, передгірські рівнини, дуже рідко - низовини. Такі геоморфологічні умови забезпе-чують вільний, ідеальний дренаж, що важливо для генезису. Ґрун-тотворні породи різного генезису: елювіально-делювіальні, стародавньоалювіальні, моренні, лесоподібні, піски, переважно безкарбо-натні. Рослинність - широколистяні (бук, дуб, граб, ясен) або хвой-но-широколистяні ліси з трав'яним покривом, що характеризуються потужним N-Са біологічним кругообігом речовин. Процес утворен-ня бурих лісових ґрунтів називається буроземоутворенням. Він скла-дається з цілого ряду елементарних ґрунтових процесів:

Оглинення (метаморфізація) товщі фунту без переміщення про-дуктів вивітрювання; за винятком водорозчинних солей. Суть про-цесу полягає в утворенні вторинних глинистих мінералів гідрослюдно-монтморилонітового складу завдяки як синтезу їх з продуктів вивітрювання первинних мінералів і мінералізації рослинних за-лишків, так і безпосередньому перетворенню первинних мінералів у вторинні. Причинами інтенсивного прояву оглинення є достатнє зво-ложення, довгі теплі періоди, інтенсивний біологічний кругообіг, ак-тивна робота мікроорганізмів. Найбільш інтенсивно процес іде в се-редній частині профілю. Діагностичні ознаки цього явища, такі як звуження співвідношення SіО2 : R2 О3 до – 2 безсумнівні, спостеріга-ються в усіх буроземах і цим наближають їх до ферсіалітних ґрунтів. При слабкому кислотному гідролітичному розкладі мінералів іде звільнення Fе та Аl. Ре закріплюється в аеробних умовах у ґрунті, ут-ворює комплекси з органічними речовинами і забарвлює ґрунт у бурі теплі тони, сприяє ущільненню, але одночасно й оструктурює ґрунт.

Гумусоакумулятивного процесу: органічні залишки багатого рослинного опаду в умовах хорошого зволоження і тривалого теплого періоду швидко гуміфікуються та мінералізуються. Тему в типових бурих лісових ґрунтах нема горизонту грубого гумусу (м,о-дер), а утворюється гумус мюлевого типу, де поруч з фульво-кислотами багато бурих гумінових кислот, пов'язаних з оксидами Ре та А1, що також надає ґрунту бурого кольору.

Вилуговування катіонів з низхідними чи боковими токами води, що в буроземах йде інтенсивно, Але паралельно спостерігається їх біологічна акумуляція в Н- горизонті. В результаті, залежно від інтенсивності промочування, можуть утворитись як ненасичені основами (Карпати), так і слабо ненасичені (Крим) ґрунти.

Лесиважу, який при буроземоутворенні йде не завжди, але в багатьох випадках і є початком їх елювіально-ілювіальної диферен-ціації. Причина диференціації часто пов'язана з поверхневим тимча-совим перезволоженням і призводить до розвитку т.зв. псевдоопідзолення (за І.П.Герасимовим).

Опідзолення, яке в типових буроземах відсутнє або дуже слаб-ке. Але при певному комплексі факторів воно дуже інтенсивно може розвинутись, особливо при стимуляції його поверхневим перезволо-женням (приклад - бурувато-підзолисті ґрунти Передкарпаття).

Оглеєння, що інколи супроводжує генезис цих ґрунтів. Воно може бути ґрунтовим (Закарпаття, лугово-буроземні ґрунти) і по-верхневим (Карпати, бурувато-підзолисті ґрунти), дуже час-то — змішаним.

У класифікації виділяється велика кількість перехідних підтипів (табл.2.1.1).

Таблиця 2.1.1

Класифікація бурих лісових ґрунтів

Типи | Підтипи | Роди | Види, підвиди

Бурі лісові

Бурі лісові глейові | а)типові дерново-буроземні лесивовані опідзолені підзолисто-буроземні б)за термічними поясами (в горах) | а)кислі слабо ненасичені б)залишково- карбонатні галечникові чорноземоподібні в)поверхнево- глейові глибоко глейові | а)багатогумусні (гумусу>8%) середньогумусні (3 – 8%) малогумусні (<3%) б) за потужністю профілю, см: слаборозвинені (<30), короткопрофільні (30 – 45), малопотужні (45-65), середньо потужні (65 – 85), потужні (>85)

Профіль типового бурого лісового ґрунту недиференційований (рис.1)

Бурий лісовий типовий ґрунт

Но - лісова підстилка невеликої потужності; Н - гумусово-акумулятивний, потужністю 5-30см, темно-бурий або сірувато-бурий, грудкувато-горіхуватий або зернисто-горіхуватий, пухкий: НРm - перехідний оглинений (метаморфізований), рівномірно бурий або коричнево-бурий, світліший від попереднього, грудкувато-горіхуватий, ущільнений; Р - материнська порода, можуть бути улам-ки корінних порід, якщо ґрунт гірський.

Оскільки буроземи в умовах нашої країни розташовані на гірських схилах, то при освоєнні їх під сільськогосподарські куль-тури необхідно застосовувати заходи по запобіганню процесів ґрунтової ерозії. Хоч незаймані буроземи під лісами відзначаються винятково міцною горіхуватою структурою, при розорюванні (як-що структура не відновлюється) ці ґрунти швидко розпилюються. Розпилені буроземи легко піддаються змиванню. Тому для вирощу-вання сільськогосподарських культур на гірських схилах у зоні поширення буроземів розроблена диференційована агротехніка.

При освоєнні гірських схилів, розкорчовуючи ліси, залишають захисні лісові смуги на різких перегинах схилу, залишають незора-ними смуги —буфера, вкриті природною трав'янистою рослинні-стю, з наступною заміною її багаторічними травами.

На чайних плантаціях культури чаю садять густими рядами вздовж горизонталей (шпалерні насадження). Такі густі ряди чаю відіграють роль протиерозійних насаджень, затримуючи дрібнозем, який зноситься потоками зливових вод із оброблюваних міжрядь. При правильній культурі чаю схил протягом кількох років змінює свій рельєф: ґрунтові частинки, що відклалися в рядах шпалерних насаджень чайного куща, утворюють тераси, і з результаті такого «самотерасування» схил набуває ступінчастого профілю.

Широко застосовуються покривні рослини —сидерати,