Вивчення рослинних ресурсів Українських Карпат проводилося у напрямку дослідження лісів, луків, пасовищ та розроблення раціональних методів їх використання та реконструкції, дослідження лікарських рослин, використання й культивування памідоносних рослин, а також інтродукції деревних і чагарникових порід, зокрема субтропічних культур.

У монографії С. С. Фодора « Флора Закарпаття » висвітлені оригінальні дані по аборигенній та інтродукованій флорі великого природного регіону Карпатського прогину. Дані також таксономічні найменування, географічні

6

ареали, основні життєві форми екологічна і фенологічна характеристика, місцезростання і практичне значення рослин. В основу роботи покладено особисті спостереження автора і зібраний ним матеріали співробітників кафедри ботаніки Ужгородського університету (збори Ф. Ю. Руденка, О. П. Резніченко, А. Т. Арсірія, В. І. Комендаря, Й. М. Чернечі, В. Ю. Мандрика, М. М. Чубрики та Е. С. Товта). Роботу написано на основі 25-річних дослідів природної та культурної флори Закарпаття [34].

Лікарські рослини Карпат вивчали співробітники Науково-природознавчого музею АН України, Української зональної станції лікарських рослин Ужгородського університету, Львівського медичного університету та багатьох інших установ у 1949 р. АН України скерували в Прикарпатські райони (Львівська та Чернівецька обл.) експедицію з метою оцінки запасів вітамінної сировини для фармацевтичної промисловості.

Найповніші відомості про лікарські рослини наведені в праці В. І. Комендаря (1961р.), який подав лікарські властивості, поширення, способи заготівлі лікувальної сировини. Він розділив Карпати на райони, для яких наводить найпоширеніші рослини та умови їх заготівель [11].

У 1953-1960 рр. у Карпатах працювала експедиція Української станції лікарських рослин (Івашин Д. С. із співробітниками) з метою виявлення нових лікарських рослин у складі флори Карпат в умовах лісостепу України.

Результати роботи Української станції лікарських рослин висвітлені в багатьох працях Д. С. Івашина (1955, 1956, 1959, 1960 рр.), де він подав відомості про поширення, експлуатаційні запаси й можливості заготівлі лікувальної сировини в різних районах Карпат, а також дослідив біологічні особливості арніки і тирличу жовтого, подав перелік дикоростучих лікарських рослин Карпат, які застосовуються в народній медицині й тих, які вивчаються як перспективи для використання в офіційній медицині. Властивості лікарських рослин Карпат, їх поширення та можливості введення в культуру вивчали Н. А. Борисова ( 1957-1959рр. ), В. Д. Будзик (1959р.) і В. С. Соколов (1954 р.) [7,8].

7

2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Географічне положення

Закарпатська область розміщена на південному заході України. На півночі межує з Львівською та Івано-Франківською областями, а на заході - з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією.

Рахівський район знаходиться на крайньому сході Закарпаття. Площа його становить 1,9 тис. км2. Це 15% площі області. Рахівщина найбільший район Закарпаття [40].

Місто Рахів розташоване у найбільш високогірній частині Українських Карпат. Географічна адреса Рахова 48° пн. широти, 24° 15' сх. довготи. На півночі височать при вододільні (Внутрішні) Горгани, на заході - Свидовець, на північному сході - Чорногора (гірські частини Полонинського хребта), на півдні - Рахівські (Марамороські) гори. За 40 км від Рахова, у Чорногірському масиві, знаходиться найвища вершина Українських Карпат та України загалом - г. Говерла (2061 м н.р.м.). Поряд височать ще 6 вершин-двотисячників - Бребенескул, Петрос, Піп-Іван Чорногірський (Чорна гора), Ребра, Гутин-Томнатик та Менчул [41].

2.2. Геологічна будова

Карпатська гірська система утворилася в період альпійської епохи гороутворення. Вона остаточно сформувалася на основі давнього фундаменту впродовж середнього і пізнього кайнозою. Періоди цього фундаменту (брилово - складчастого) залягають на глибині 10-15 км [27].

Згідно із сучасними поглядами Карпати переважно мають складчасто-покривну будову, характерною рисою якої є інтенсивна зім’ятість порід, що насунені скибами одна на одну і на Передкарпатський прогин. Причина складчастості - це дрейф Африканського континенту на північ та його зіткнення з європейською платформою. Цей процес все ще продовжується. Карпати щорічно виростають на 1 -2 см і дуже повільно рухаються на схід.

8

На Закарпатті в основному трапляються три геологічні елементи: сім флішових пластів; флішове вікно на кристалічній основі, розташований на південному сході Мармароського масиву; вулканічні відклади у горбистій зоні Прикарпаття [32].

Флішові пласти складають більшу частину Лісистих Карпат. Це шари відкладів, що піднялись з прадавнього міжконтинентального моря Тетіс й утворили складку над моласою з піщаних відкладів міоцену та пліоцену. Як і в передгір’ї Швейцарських Альп ці шари називаються фліш. Вони складаються з багатьох вапнякових мергелів або піщанику і при достатній кількості опадів легко вивітрюються до глинистих і висячих детритів. Частково це приводить до лужних, багатих поживними речовинами буроземів. Але часто трапляються і перезволожені ґрунти.

Південніше Рахова відкривається вікно у шарах флішу Мармароського гірського масиву і оголюється автохтонний основний масив. Цей масив називають Рахівськими або Гуцульськими Альпами; його символ - гора Піп-Іван, висотою 1946 м. на цій території також трапляються відклади гірського

. флішу і вапняку. Мозаїка з кристалічних і вапнякових грунтоутворюючих субстратів привела до надзвичайної різноманітності видів флори [32,25].

2.3. Геоморфологія

За характером рельєфу Закарпатська область гірська. 4/5 території займають гори і передгір’я. Українські Карпати (довжина - 270 км, ширина - до 110 км) дугою обрамлюють Закарпатську низовину, мають порівняно м’які обриси. Серед цих гір рідко зустрічаються гострі гребені і вершини, прямовисні скелясті схили. Немає також і вічних снігів та льодовиків, навіть найвищі гори покриті лісами або гірськими пасовищами - полонинами.

Висота і ширина гірських хребтів