Вміст азоту у грунтах прямо пропорційно залежить від вмісту гумусу в них. Він становив 28,0 мг на 1 кг грунту і збільшувався до нижніх горизонтів. Вміст азоту відповідає дуже низькому ступеню забезпеченності по родючості грунтів. Така низька забезпеченість досліджуваних грунтів азотом пояснюється тим, що його сполуки є дуже рухомими і легкорозчинними і тому вимивається.

У грунті загальний вміст фосфору, як правило, нижчий, ніж азоту й, особливо, калію. Його вміст у різних типах грунтів коливається в межах 0,04-0,22 % і залежить від механічного складу грунту і вмісту у ньому гумусу. Вміст фосфору різко зменшується з глибиною. Фосфор у вигляді мінеральних сполук переважає над вмістом органічних сполук. Мінеральні сполуки фосфору у грунті перебувають у вигляді солей кальцію, заліза та алюмінію. Фосфати калію переважають у нейтральних і засолених грунтах, а фосфати алюмінію і заліза – у кислих.

Аналіз вмісту фосфору в грунтах показує, що його вміст становить у верхньому горизонті становив 79 мг на 1 кг грунту і зменшується до 20 мг на 1 кг грунту у нижньому горизонті.

Калій входить до складу шести елементів ( кисень, кремній, алюміній, залізо, кальцій, калій ), які складають 96 % всіх хімічних речовин грунту. У грунті, на відміну від грунтотворчих порід, калій знаходиться не тільки в складі мінеральних структур, а входить також до складного органо-мінерального колоїдного комплексу – решток рослинного, тваринного, та мікробіологічного походження. У грунтовому профілі стан і режим калію тісно пов,язані з мінералогічним складом грунтоутворюючих порід, їх гранулометричним складом, а також зональними умовами та характером землекористування.

Дані про вміст калію у грунтах говорять, що його показник становив 74 мг на 1 кг грунту.

Гідролітична килотність – це кислотніть, що утворюється під час взаємодії грунту з гідролітично лужною сіллю, тобто сіллю сильної основи і слабкої кислоти. Найчастіше, визначаючи гідролітичну кислотність, користуються 1 н розчином оцтовокислого натрію ( СН3СООNа ). Витіснення увібраного водню й утворення кислоти відбувається за такою реакцією:

[Грунт] Н+ + СН3СООNа - [Грунт] К+ + СН 3СООН.

За наявності у вбирному комплексі Аl +++ , крім СН 3СООН, утворюється Аl(ОН)3 за реакцією:

[Грунт] Аl +++ + 3СН3СООNа - [Грунт] 3Nа+ +(СН3СОО) 3 Аl.

(СН3СОО)3 Аl + 3Н2О – Аl(ОН)3 +3СН3СООН

Основним джерелом кислотності у грунтах є фульвокислоти, які утворюються під час розкладу рослинних залишків. У природних умовах значна кількість фульвокислот утворюється у процесі розкладу хвойної та мохової рослинності, тому величина кислотності у грунтах хвойних лісів завжди вища, ніж у грунтах листяних лісів або лук. На орних землях значна частина кількості фульвокислот синтезується тоді, коли розклад рослинних залишків ( післяжнивних та кореневих ) відбувається в умовах надмірно зволоження і збіднення грунту на калій та магній. Тому погано дреновані грунти, які містять мало калькію та магнію, мають вищу кислотність, ніж грунти нормального зволоження і збагаченні основами.

Важливим джерелом кислотності грунтів у виробничих умовах є фізіологічно кислі мінеральні добрива – хлористий калій, сірчанокислий амоній та ін., які вносяться у грунт. У таких випадках аніонна група добрив ( Al-, SO42- ) не засвоюється рослинами, взаємодіє з воднем й утворює вільну мінеральну кислоту.

Істотним джерелом кислотності у грунті є також вуглекислота, яка утворється у процесі розчинення СО2 у воді. У деяких випадках під час вивітрювання гірських порід і мінералів можуть з,явитися й сильні мінеральні кислоти – сірчана та соляна.

Підвищена кислотність викликає у грунті ряд явищ, які прямо чи побічно негативно впливають на рослини та інші живі організми. Наприклад, кислотність частково або повністю пригнічує діяльність карисних мікроорганізмів, особливо нітрифікаторів та азотофіксаторів, посилює зв,язування фосфору алюмінієм. Внаслідок цього поживний режим грунту дуже погіршується.

За підвищеної кислотності закупоруюються судини у кореневих волосках і сповільнюється надходження елементів живлення з грунтового розчину в рослину. Укислих грунтах спостерігається пептизація ( перехід геля в золь ) колоїдів і руйнування структури, що викликає різне погіршення водно-повітряних властивостей та поживного режиму.

Сума увібраних основ. Кількість увібраних, або обмінних, катіонів основ прийнято називати сумою обмінних основ. Відношення суми обмінних основ до єдності вбирання, вираження у вітсотках, називається ступенем насиченості грунтів основами.

Склад і кількість обмінних катіонів впливає на властивості грунтів і на умови росту рослин.

Крім цих елементів у ґрунті в дуже невеликих кількостях присутні розсіяні елементи і мікроелементи, однак вони надзвичайно важливі для життєдіяльності рослин. Валовий вміст цих елементів переважно пов’язаний із вмістом у ґрунті первинних та глинистих мінералів і органічної речовини.

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів, з іншого – токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

Одержання високих і якісно повноцінних врожаїв сільськогосподарських культур в господарствах району лімітується часто недостатнім використанням елементів. Це особливо гостро стало проявлятися в зв’язку з інтенсифікацією хімізації землеробства.

В деяких ґрунтах склалися специфічні умови гострої нестачі мікродобрив, що обумовлено зниженням вмісту рухомих форм мікроелементів при вапнуванні кислих ґрунтів або внесенні високих доз мінеральних туків, збільшенням використання концентрованих безбаластних мінеральних добрив, зростанням урожайності і підвищеним виносом їх