Інтенсифікація землеробства до останнього часу передбачала застосування високих доз мінеральних добрив і, перш за все, азотних. Проте, як показала практика сільськогосподарського виробництва, такий шлях не лише економічно невигідний, а й небезпечний для довкілля. Тому підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і отримання максимальної кількості високоякісної рослинної продукції за мінімальних затрат засобів і енергетичних ресурсів потребує поряд із внесенням азотних добрив всебічної інтенсифікації процесу біологічного накопичування азоту у грунті. У зв’язку з цим проблема використання молекулярного азоту, фіксованого з атмосфери ґрунтовою мікрофлорою, є найважливішою серед біологічних досліджень у всіх розвинутих країнах, незважаючи на їхню потужну промисловість із виробництва азотних туків [18].

Підвищення ефективності бобово-ризобіального симбіозу – важливий резерв збільшення продуктивності бобових культур. Аналіз літературних джерел свідчить про необхідність удосконалення прогресивних засобів оптимізації симбіозу (селекція високоефективних штамів бульбочкових бактерій, використання змішаних культур мікроорганізмів для інокуляції бобових, використання біостимулятора, оптимізація мінерального живлення). Дослідження по розробці конкретних заходів, які здатні підвищувати симбіотичний потенціал повинні проводитись з урахуванням комплексу регіональних екологічних умов. Вивчення основних механізмів взаємовідносин рослин і ґрунтових мікроорганізмів дасть змогу розробити підходи до підвищення ефективності бобово-ризобіального симбіозу, прогнозувати ефективність інокуляції і регулювати симбіотичну активність.

Як відомо, що посіви таких основних кормових культур як люцерна та конюшина, є традиційними і мають тривалу історію вирощування у різних регіонах світу, проте в Україні площі їх щороку зменшуються. Люцерну вирощують як самостійну або покривну культуру для використання в якості джерела якісних і збалансованих білково-вітамінних кормів. Вона є добрим попередником багатьох сільськогосподарських рослин, фіксує 250–350 кг/га і більше атмосферного азоту, забезпечуючи таким чином поліпшення родючості ґрунтів і підвищення урожаю наступних за нею зернових і технічних культур, «санітаром» грунту, закріплює його від згубної дії водної та вітрової ерозії, покращує властивості засолених ґрунтів. Після 2–3-річного використання люцерна накопичує у грунті таку кількість коренів і післяжнивних решток, які за вмістом азоту, фосфору, калію та інших елементів рівноцінні внесенню 40 – 60 т/га гною. Відома ця рослина і своїми лікувальними властивостями [18].

Другою ціною кормовою та білковою культурою є конюшина лучна, яка фіксує атмосферний азот, проте біологічний потенціал її в Західному регіоні України не достатньо вивчений. Створення сприятливих для симбіотичної азотфіксації забезпечує підвищення продуктивності конюшини сприяє додатковому нагромадженню високоякісного протеїну і позитивно відображається на родючості грунту.

Проблемі луківництва на меліорованих ґрунтах присвячено багато наукових праць, але вона і надалі залишається актуальною. Важливе значення має підбір відповідних травосумішок та використання штамів бульбочкових бактерій, які б забезпечували високу продуктивність травостою за доброї якості корму.

Розширення чистих посівів багаторічних азотфіксуючих (бобових) трав при інтенсивному їх вирощуванні вирішують ряд важливих народногосподарських завдань:

сприяє збільшенню збору рослинного білка;

дозволяє економити викопну енергію при створенні самого дешевого кормового протеїну за рахунок включення азоту повітря в біологічний кругообіг;

виключає небезпеку забруднення оточуючого середовища навіть при одержанні високих врожаїв;

забезпечує збереження і розширення відтворення родючості грунту.

Вважають, що продуктивність багаторічних трав, які висіяні в сумішці, вища, ніж у чистому вигляді в середньому на 14 – 25%, вони довговічніші і більш вирівняні за врожайністю. Це пояснюється біологічними особливостями трав, у природних умовах вони ростуть разом з іншими компонентами і краще використовують запаси вологи та поживні речовини з ґрунту завдяки розміщенню їхніх кореневих систем, а також краще засвоюють сонячну енергію листовою поверхнею. Ці питання особливо актуальні для західного Передкарпаття де біля 70% земель осушено і на даний час використовуються під кормові угіддя.

Вагомий вклад у розвиток теоретичних основ підвищення продуктивності природних і сіяних травостоїв внесли М.В.Куксін, А.В.Боговін, П.С.Макаренко, Я.І.Мащак, В.Ф.Петриченко, Г.П.Квітко, А.О.Бабич, О.І.Зінченко, І.Ф.Підпалий, С.І.Осецький, М.Т.Ярмолюк, В.Г.Кургак та ін. У комплексі заходів, направлених на підвищення продуктивності сіножатей і пасовищ, є проблема покращання агрофітоценозів на основі більш повного використання генетичного потенціалу бобових і злакових трав, а також оптимізація умов їх функціонування на базі застосування науково обґрунтованих прогресивних технологій покращання і використання лук. У зв'язку з цим, особливу актуальність набуває пізнання видових і сортових особливостей багаторічних бобових і злакових трав, їх реакції на агроекологічні умови вирощування та виявлення основних закономірностей формування агрофітоценозів і розробка ефективних прийомів управління їх продуктивністю на основі удосконалення видового складу травосумішок, доз мінеральних добрив, режимів використання травостоїв та прийомів інтенсифікації біологічної азотфіксації в агрофітоценозах з бобовими і злаковими травами.

Інтенсивний напрямок відтворення і ведення лукопасовищного господарства базується на створенні переважно сіяних травостоїв з використанням найкращих районованих видів і селекційних сортів. Вона передбачає підтримання високої її продуктивності шляхом застосування інтенсивної техніки і догляду, своєчасного перезалуження.

Важливе значення багаторічних трав підкреслювали у своїх працях класики російської агрономії – В.Докучаєв, П.А.Костичев, О.О.Ізмаїльський, В.Р.Вільямс.

Аналіз літературного матеріалу та інших експериментальних даних дає змогу зробити висновок, що багаторічна трав’яниста рослинність має багатофакторний вплив на ґрунт.

Велике значення має ступінь розвитку та розгалуженості коренів у верхніх шарах ґрунту. Багаторічні трави, особливо злакові, що мають мичкувату дуже розгалужену кореневу систему, найміцніше закріплюють ґрунт і утримують його від змиву. Проте злакові трави в чистих посівах розвиваються гірше і утворюють меншу кількість коренів ніж у сумішці з бобовими. У травосумішках злакових і бобових трав, густо розгалужені корені міцно скріплюють ґрунт як у верхніх, так і глибинних шарах [14].

Вирощування багаторічних трав має важливе агротехнічне значення. Вони поліпшують родючість грунту, захищають його від водної і вітрової ерозії, залишають у