10-20 | 1,37 | 1,38

20-30 | 1,39 | 1,39

продовження таблиці 4.5.2.

9 | 0-10 | 1,21 | 1,23

10-20 | 1,24 | 1,25

20-30 | 1,34 | 1,35

10 | 0-10 | 1,23 | 1,21

10-20 | 1,31 | 1,34

20-30 | 1,37 | 1,36

11 | 0-10 | 1,34 | 1,35

10-20 | 1,37 | 1,38

20-30 | 1,39 | 1,39

12 | 0-10 | 1,20 | 1,22

10-20 | 1,32 | 1,34

20-30 | 1,34 | 1,36

13 | 0-10 | 1,32 | 1,35

10-20 | 1,35 | 1,38

20-30 | 1,37 | 1,39

14 | 0-10 | 1,30 | 1,31

10-20 | 1,32 | 1,34

20-30 | 1,34 | 1,36

15 | 0-10 | 1,33 | 1,35

10-20 | 1,36 | 1,38

20-30 | 1,39 | 1,39

Кислотність грунту – це здатність грунту підкисляти воду і розчини нейтральних солей. Вона зумовлена наявністю іонів водню (Н+) у грунтовому розчині та обмінних іонів водню (Н+), алюмінію (Аl3+) і марганцю (Mn2+) у грунтовому вберному комплексі.

Залежно від величини рН грунти ділять на такі групи за ступенем кислотності:

рН рН

Сильнокислі…….менше 4,5 Близькі до нейтральної…5,6-6,0

Кислі………………..4,6-5,0 Нейтральні………………6,1-7,0

Слабокислі……….. 5,2-5,5

За даними агрохімічного аналізу можна зробити висновок, що темно-сірі опідзолені грунти характеризуються сильнокислою реакцією грунтового розчину, яка знижується по профілю.

Гумус – основний показник родючості, який інтегрує в собі практично всі властивості та явища грунтів.

З гумусовими речовинами пов'язані основні умови живлення та розвитку рослин, які віддзеркалюються в характеристиці грунтового профілю: потужність та багацтво гумусового горизонту, реакція середовища, фізичні властивості грунтової маси, біохімічна та мікробіологічна активність, фітосанітарний стан тощо. Тому оцінюючи гумусовий стан грунтів, ми оцінюємо одночасно практично всі грунтові характеристики. Різний якісно- кількісний склад органічних речовин грунту характеризує гумусовий стан грунту.

До складу гумусу входять практично всі елементи живлення рослин, а також ферменти, антибіотики, вітаміни. Завдяки гумусу в грунтах утворюється певний резерв поживних та фізіологічноактивних речовин. Крім того – гумус –один з основних факторів структуроутворення грунту, а структура забезпечує оптимальний водно-повітряний режим грунту та в цілому новколишнього середовища. Він є акумолятором променистої енергії Сонця на земній поверхні і входить до складу грунтово-вберного комплексу грунту, обумовлює буферні властивості грунту, тобто запобігає зміні реакції середовища.

За даними досліджень вміст органічної речовини у темно-сірих опідзолених грунтах становив 2,35 % . За вегетаційний період його рівень не змінився.

Азотний фонд грунту складається з органічних і мінеральних сполук азоту, що містяться в грунті, і визначаються генетичними властивостями грунтів, злежить від швидкості мінералізації органічних речовин.

Основна частина азоту міститься в грунті у вигляді складних органічних речовин, на частку яких припадає 93 – 97% загального його вмісту і тільки 3-7% становлять мінеральні сполуки азоту.

Вміст поживних речовин, мг/кг

Рисунок 4.1.1. Вміст гумусу і кислотність в генетичному горизонті темно-сірого опідзоленого грунту

Накопичення азоту в грунті відбувається різними шляхами. Насамперед, джерелом азоту для грунту, є азот атмосфери. Над кожним гектаром земної поверхні в атмосфері є близько 70 тис. т. азоту. Проте молекулярний азот рослини (крім бобових) не застосовують.

Зв'язується молекулярний азот повітря під час грозових розрядів та азотфікуючими мікроорганізмами, що вільно живуть у грунті, особливо бульбочковими бактеріями.

Кількість зв'язаного азоту, що утворюється в атмосфері під час грозових розрядів, невелика – до 2 – 5 кг/га щорічно. Цей азот у вигляді аміаку і нітратів разом з опадами надходить у грунт. Більше значення має зв'язувння (фіксація) молекулярного азоту азотофікуючими бактеріями (азотобактер, клостридіум тощо). Щорічно вони поповнюють грунт від 5 до 15кг азоту на 1 га. Бульбучкові бактерії, що живуть у симбіозі з бобовими рослинами (біологічний синтез азоту) можуть зв'язувати за вегетаційний період від 70 до 200 кг і більше азоту на 1 га.

Крім поповнення грунту азотом весь час відбувається його витрачання внаслідок використання рослинами і виносу з урожаєм, а також вимивання з грунту опадами і поливними водами та процесу денітрифікації.

Вміст азоту у грунтах прямо пропорційно залежить від вмісту гумусу в них. Він становив 28,0 мг на 1 кг грунту і збільшувався до нижніх горизонтів. Вміст азоту відповідає дуже низькому ступеню забезпеченності по родючості грунтів. Така низька забезпеченість досліджуваних грунтів азотом пояснюється тим, що його сполуки є дуже рухомими і легкорозчинними і тому вимивається.

У грунті загальний вміст фосфору, як правило, нижчий, ніж азоту й, особливо, калію. Його вміст у різних типах грунтів коливається в межах 0,04 – 0,22 % і залежить від механічного складу грунту і вмісту у ньому гумусу. Вміст фосфору різко зменшується з глибиною. Фосфор у вигляді мінеральних сполук переважає над вмістом органічних сполук. Мінеральні сполуки фосфору у грунті перебувають у вигляді солей кальцію, заліза та алюмінію. Фосфати калію переважають у нейтральних і засолених грунтах, а фосфати алюмінію і заліза – у кислих.

Аналіз вмісту фосфору в грунтах показує, що його вміст становить у верхньому горизонті становив 79 мг на 1 кг грунту і зменшується до 20 мг на 1 кг грунту у нижньому горизонті.

Калій входить до складу шести елементів ( кисень, кремній, алюміній, залізо, кальцій, калій ), які складають 96 % всіх хімічних речовин грунту. У грунті, на відміну від грунтотворчих порід, калій знаходиться не тільки в складі мінеральних структур, а входить також до складного органо-мінерального колоїдного комплексу – решток рослинного, тваринного, та мікробіологічного походження. У грунтовому профілі стан і режим калію тісно пов,язані з мінералогічним складом грунтоутворюючих порід, їх гранулометричним складом, а також зональними умовами та