Гідролітична килотність – це кислотніть, що утворюється під час взаємодії грунту з гідролітично лужною сіллю, тобто сіллю сильної основи і слабкої кислоти. Найчастіше, визначаючи гідролітичну кислотність, користуються 1 н розчином оцтовокислого натрію ( СН3СООNа ). Витіснення увібраного водню й утворення кислоти відбувається за такою реакцією:

[Грунт] Н+ + СН3СООNа - [Грунт] К+ + СН 3СООН.

За наявності у вбирному комплексі Аl +++ , крім СН 3СООН, утворюється Аl(ОН)3 за реакцією:

[Грунт] Аl +++ + 3СН3СООNа - [Грунт] 3Nа+ +(СН3СОО) 3 Аl.

(СН3СОО)3 Аl + 3Н2О – Аl(ОН)3 +3СН3СООН.

Основним джерелом кислотності у грунтах є фульвокислоти, які утворюються під час розкладу рослинних залишків.

Важливим джерелом кислотності грунтів у виробничих умовах є фізіологічно кислі мінеральні добрива – хлористий калій, сірчанокислий амоній та ін., які вносяться у грунт. У таких випадках аніонна група добрив ( Al-, SO42- ) не засвоюється рослинами, взаємодіє з воднем й утворює вільну мінеральну кислоту.

Істотним джерелом кислотності у грунті є також вуглекислота, яка утворється у процесі розчинення СО2 у воді. У деяких випадках під час вивітрювання гірських порід і мінералів можуть з,явитися й сильні мінеральні кислоти – сірчана та соляна.

Підвищена кислотність викликає у грунті ряд явищ, які прямо чи побічно негативно впливають на рослини та інші живі організми. Наприклад, кислотність частково або повністю пригнічує діяльність карисних мікроорганізмів, особливо нітрифікаторів та азотофіксаторів, посилює зв,язування фосфору алюмінієм.

Рисунок 4.5.2. Вміст поживних речовин в генетичному горизонті темно-сірого опідзоленого грунту

Внаслідок цього поживний режим грунту дуже погіршується.

За підвищеної кислотності закупоруюються судини у кореневих волосках і сповільнюється надходження елементів живлення з грунтового розчину в рослину. Укислих грунтах спостерігається пептизація ( перехід геля в золь ) колоїдів і руйнування структури, що викликає різне погіршення водно-повітряних властивостей та поживного режиму.

Сума увібраних основ. Кількість увібраних, або обмінних, катіонів основ прийнято називати сумою обмінних основ. Відношення суми обмінних основ до єдності вбирання, вираження у вітсотках, називається ступенем насиченості грунтів основами.

Склад і кількість обмінних катіонів впливає на властивості грунтів і на умови росту рослин.

Крім цих елементів у ґрунті в дуже невеликих кількостях присутні розсіяні елементи і мікроелементи, однак вони надзвичайно важливі для життєдіяльності рослин. Валовий вміст цих елементів переважно пов’язаний із вмістом у ґрунті первинних та глинистих мінералів і органічної речовини.

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів, з іншого – токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

За період проведення досліджень спостерігалась тенденція до зниження запасів поживних речовин в грунті: азоту – на 5 – 7, фосфору – на 2 – 4 мг/кг. Щодо показників калію намічається тенденція до їх зростання.

Одержання високих і якісно повноцінних врожаїв сільсь-когосподарських культур в господарствах району лімітується часто недостатнім використанням елементів. Це особливо гостро стало проявлятися в зв’язку з інтенсифікацією хімізації землеробства.

В деяких ґрунтах склалися специфічні умови гострої нестачі мікродобрив, що обумовлено зниженням вмісту рухомих форм мікроелементів при вапнуванні кислих ґрунтів або внесенні високих доз мінеральних туків, збільшенням використання концентрованих безбаластних мінеральних добрив, зростанням урожайності і підвищеним виносом їх з сільськогосподарською продукцією. Значна частина мікроелементів повертається в грунт з органічними добривами і баластом мінеральних добрив. Наприклад, з кожної тонни якісного гною в грунт повертається 1,5 г бору,16,0 г марганцю, 12,0 г міді, 87,0 г цинку, 0,2 г молібдену і 0,1 г кобальту.

В одному центнері пічної золи міститься біля 30 г бору 0,3 г молібдену, 0,4 г міді 4 г цинку і 0,6 кобальту. З центнером калімагнезії в грунт поступає 40 мг марганцю, 10 мг бору і інші елементи. Але, як свідчать дані досліджень, в тому числі і проведених в господарствах нашої області, використання спеціальних мікродобрив значно покращує умови росту і розвитку сільськогосподарських культур. Вони або входять в склад ферментів, або активізують їх роботу. Тому мікроелементи іноді називають „каталізаторами” каталізаторів. До 20 відсотків всіх відомих в даний час ензимів належать до метало ферментів. До їх складу входять в першу чергу бор, марганець, мідь, молібден, цинк, кобальт. Якщо в поживному середовищі не вистачає цих елементів, то рослини погано ростуть і розвиваються або взагалі гинуть.

За даними агрохімічного обстеження темно-сірий грунт має різну забезпеченість мікроелементами: середньо – марганцем та молібденом, висока – міддю та бором, низька – цинком та кобальтом (рис. 4.5.3.).

Вміст поживних речовин, мг/кг

Рисунок 4.5.3. Вміст мікроелементів в генетичному горизонті темно-сірого опідзоленого грунту

4.6. Регулювання водного режиму осушуваних грунтів

Волога є однією з основних умов родючості ґрунту. Вода завжди потрібна для життєдіяльності рослин. Однак надлишок, як і її нестача, негативно позначаються на продуктивності сільськогосподарських культур. Викликає необхідність проведення регулювання водно-повітряного режиму грунту.

Оптимальний водний режим грунту, що визначається вимогами сільськогосподарських культур, характеризується такими показниками: вологістю та аерацією грунту, її волого запасами, режимом глибини залягання рівнів ґрунтової води, допустимим строком затоплення грунту та посівів.

Верхня межа оптимальної вологості грунту визначається ступенем його аерації. Встановлено, що при вирощуванні багаторічних трав вона не має падати нижче 18 – 21 %, отже, верхня межа оптимальної вологості