Початком виходу в трубку вважають появу на головному пагоні першого стеблового вузла. Ріст стебла починається подовженням нижнього міжвузля, розміщеного безпосередньо над вузлом кущіння. З ростом стебла збільшується розмір суцвіття, яке виходить назовні з піхви верхнього листка. Ця фаза називається колосінням. Після цього злаки й осоки починають цвісти. Період від початку формування суцвіття до початку цвітіння у бобових трав і різнотрав'я називається фазою бутонізації.

Цвітіння злакових трав триває 6–12 днів, а в бобових воно може тривати до пізньої осені. У суху погоду трави цвітуть швидше.

Фаза плодоношення триває 10–16 і навіть більше днів – від зав'язування до повного достигання насіння. При повній стиглості вологість насіння знижується, стебла й листки засихають. Запізнення із збиранням призводить до обсипання найціннішого насіння, яке раніше достигає. Восени після плодоношення багаторічні трави в неоднакових кліматичних умовах мають різний вигляд. У другій половині літа у багаторічних трав відростають молоді зелені пагони, а деякі низові трави (тонконіг лучний, райграс пасовищний, костриця лучна) входять у зиму зеленими. Протягом вегетаційного періоду бобово-злакові травосумішки пройшли такі фази розвитку (табл.4.4.1.).

Таблиця 4.4.1.

Дата настання фаз росту трав

Фази розвитку | Трави | Настання фаз | Перший рік життя трав

Відростання | Бобових | Початок

Масове | 1 липня

7 липня

Злакових | Початок

Масове | 25 червня

29 червня

Кущення | Злакових | Початок

Масове | 8 липня

15 липня

Галуження | Бобових | Початок

Масове | 12 липня

18 липня

Вихід в трубку | Злакових | Початок

Масове | 22 липня

27 липня

Стеблування | Бобових | Початок

Масове | 25 липня

30 липня

Колосіння | Злакових | Початок

Масове | 26 серпня

3 вересня

Бутонізація | Бобових | Початок

Масове | 17 вересня

30 вересня

Результати досліджень показали, що на першому році користування видовий склад бобово-злакових трав наближався до співвідношення компонентів насіння в травосумішках (табл.4.4.2.).

Таблиця 4.4.2.

Ботанічний склад травостою , % до загальної ваги зеленої маси

Варіанти | В середньому за два укоси

злаки | бобові | різнотрав’я

Контроль (природній травостій) | 25 | 15 | 60

Конюшина лучна + злаки (стоколос безостий + пажитниця багатоквіткова + костриця червона) |

48 | 47 | 5

Конюшина лучна + N30Р60К60 |

49 | 45 | 6

Конюшина лучна + N30Р60К60 + штам |

47 | 49 | 4

Конюшина лучна + Р60К60 | 49 | 45 | 6

Конюшина лучна + Р60К60 + штам |

46 | 47 | 7

Конюшина лучна + Р90К120 |

47 | 47 | 6

Конюшина лучна + Р90К120 + штам | 45 | 49 | 6

Люцерна посівна + злаки (стоколос безостий + пажитниця багатоквіткова + костриця червона) |

47 | 48 | 5

Люцерна посівна + N30Р60К60 | 60 | 36 | 4

Люцерна посівна + N30Р60К60 + штам | 60 | 35 | 5

Люцерна посівна + Р60К60 |

61 | 33 | 6

Люцерна посівна + Р60К60 + штам |

61 | 33 | 6

Люцерна посівна + Р90К120 |

60 | 36 | 4

Люцерна посівна +Р90К120+ штам |

60 | 35 | 5

4. 5. Фізичні та агрохімічні властивості темно-сірого опідзоленого грунту в кінці вегетаційного періоду

Агрофізичні властивості грунту обумовлюються його найголовнішою властивістю – структурністю. Структурний стан грунту є, головним чином, функцією гранулометричного складу, проте він залежить також і від елементів застосовуваної агротехніки. Під структурністю розуміють властивість грунту розсипатись, під впливом механічної дії, на агрегати різної форми та величини.

Елементи структури грунту можуть знаходитись в розділеному стані або об’єднуватись під впливом різних причин у структурні відокремлення (агрегати, грудки, грудочки) різної форми, величини та якісного складу називаються ґрунтовою структурою. Структура ґрунтів є одним з основних параметрів, що визначає їх властивості та режими, визначаючи вирішальний вплив на врожай сільськогосподарських культур. Створення та підтримання оптимальних агрофізичних параметрів є важливим завданням агрономічної науки та практики.

Найбільш цінною в агрономічному відношенні є зерниста або дрібно грудочкувата макроструктура гумусових горизонтів грунту, вона механічно водостійка та пориста за рахунок багатоступінчастого “зрощення” більш дрібних агрегатів. Саме в ґрунтах з дрібногрудкуватою зернистою структурою створюються оптимальні умови водного та повітряного режимів. У результаті така агрономічно цінна структура, надаючи грунту розпушеного стану, полегшує проростання насіння та розподіл коренів рослин, а також зменшує енергетичні затрати на механічний обробіток грунту.

Відомо, що збільшення кількості агрегатів розміром менше ніж 0,25 мм, а також переважання крупних агрегатів розміром більше 10 мм, погіршує умови росту рослин, а також сприяє підсиленню ерозійних процесів. Наявність фракції з агрегатами понад 10 мм викликає необхідність додаткового обробітку, що призводить до висушування верхнього шару грунту знижуючи ймовірність появи сходів рослин у посушливий період. Особливе значення для характеристики оброблюваного шару грунту за умов прояву водної ерозії є властивість ґрунтових агрегатів протистояти руйнівній дії на них дощових крапель.

Якість структури визначається її розміром, пористістю, механічною міцністю і водопроникністю. Найбільш агрономічно цінними є макроагрегати розміром 0,25-10 мм, які мають високу пористість (понад 45%), механічну міцність і водопроникність.

Щільність складення (об’ємна маса) ґрунту – це маса одиниця об’єму (переважно 1 см3) сухого ґрунту в його природному стані. Вона змінюється в широких межах: у мінеральних ґрунтах – від 0,9 до 1,8 г/см3, у болотних і торфових – від 0,15 до 0,40 г/см3. На величину щільності складення ґрунту впливають його мінералогічний і гранулометричний склад, вміст у ньому гумусу, структурність та ін. Істотно впливає на щільність складення обробіток ґрунту. Найпухкішим ґрунт буває зразу є після обробітку, а потім починається його ущільнення.