Другий період – рослинництво рабовласницько-античного суспільства країн Азії, Єгипту, Месопотамії, слов’янських городищ на території Україн, Греції, Риму, Візантії і середньовічної феодальної Європи. Землеробам Риму вже була відома роль парів, бобових і сидеральних культур. Впроваджувались плодозмінні сівозміни. Праці Альберта Великого і Петра Кресценція.

Третій період розвитку рослинництва охоплює XVIII-XIX ст.. це період розвитку мануфактурного капіталізму, який зумовив зростання чисельності міського населення, потребу у продовольстві та сировині для фабрик і заводів, а звідси – і збільшення посівних площ зернових, технічних і кормових культур. Все це сприяло бурхливому розвитку сільськогосподарської науки, появі великої кількості наукових і науково-практичних праць, організації товариств.

Четвертий період – започаткований так званим «зеленим рухом» - зеленою революцією у 1900-х роках. Він фактично триває і тепер.

П’ятий – інтенсивний період розвитку рослинництва розпочався у другій половині ХХ ст. він по суті є продовженням «зеленої революції», проте ґрунтується на сучасних досягнення х біології, генетики, селекції, землеробства, агрохімії, молекулярної і генної інженерії, що дало змогу перейти до сучасних інтенсивних технологій вирощування високопродуктивних сортів сільськогосподарських культурна базі високоефективної механізації і електрифікації виробничих процесів, програмування врожайності, широкого використання електроном-обчислювальної техніки. Цей період в Україні та інших республіках СНД характеризується посиленням руху в напрямі усунення негативного впливу надмірної хімізації рослинництва.

Вагомий внесок у рослинництво сучасних вчених, що працюють в Україні і СНД: О.С.Алексєєва, Д.М Алілова, А.О. Бабич, В.С. Глухівський, В.П. Ґудзь, О.І. Зінченко, М.О. Кіндрук, О.П. Коломієць, О.А, Маковецький, Д.І. Мельничук, В.Ф, Петричук, П.М, Приходько, В.Ф, Сайко, В.М. Ткачук, І.С. Шатілов, М.А.Шепелєв.

Основними шляхами збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва, зменшення сумарних витрат на її одиницю є:

1. Науково обґрунтована система ведення господарства відповідно до природно-кліматичних та економічних умов з урахуванням розвитку на перспективу.

2. Створення міцної матеріально-технічної бази відповідно до обсягу і структури виробництва продукції, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу.

3. Розроблення раціональної системи хімізації у рільництві. Важливою ланкою у цій системі є застосування науково обґрунтованої системи удобрення ґрунтів під кожну сільськогосподарську культуру

відповідно до кліматичних факторів, властивостей ґрунтів, запасу в них поживних речовин, сортового складу вирощуваних культур.

4. Меліорація земель. Проведення на науковій основі зрошення, особливо в степовій зоні, осушення, зокрема в зоні Полісся, лісонасаджень нерідко підвищує продуктивність полів у 2—2,5 раза.

5. Селекція і насінництво, тобто виведення нових і поліпшення районованих сортів культур, проведення робіт для одержання високоякісного насіння сільськогосподарських культур. Високоврожайні, стійкі проти засухи і хвороб сорти дають значно вищі врожаї. Навіть за однакових матеріально-грошових витрат при цьому можна мати більше високоякісної продукції.

6. Впровадження науково обґрунтованих систем землеробства. В останні роки в сільськогосподарському секторі АПК впроваджується нова ґрунтозахисна система, розроблена науковцями Науково-дослідного інституту землеробства Академії аграрних наук України. При правильному її використанні господарства досягають добрих результатів у відновленні та підвищенні родючості ґрунтів.

7. Усунення або максимальне зменшення витрат при збиранні врожаю, транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації продукції. За рахунок цього можна додатково одержати 30—40% продукції. Особливо на низькому рівні перебуває переробка продукції. У розвинених країнах світу, зокрема у СТА, вона становить до 60% від загальної суми витрат, тоді як у нашій країні — не більше 30%. На зберіганні, наприклад, коренеплодів цукрових буряків у кагатах втрати цукру становлять 1%, що в цілому по країні рівнозначно 200 тис.т цукру. Це річна норма вживання його для 5 млн. чоловік (по 100 г цукру на день).

8. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва як умова концентрації фінансово-матеріальних і трудових ресурсів на виробництві основних видів продукції, оптимізації галузевих пропорцій і розмірів як господарства в цілому, так і його підрозділів. Наукова організація виробництва і раціональна система матеріального та морального стимулювання є основою підвищення продуктивності праці в сільському господарстві.

9. Створення інформаційно-обчислювальної системи планування, обліку, звітності та оперативного управління сільськогосподарським виробництвом у кожному підприємстві на базі сучасної комп'ютеризації.

10. Впровадження інтенсивних технологій і в цілому процесу інтенсифікації виробництва при додаткових капітальних вкладеннях на одиницю площі.