Протягом вегетації потреба у волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння вона менша. Найінтенсивніше водоспоживання спостерігається в фазі цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 6-70% сумарного використання води за вегетацію. Ця культура негативно реагує на повітряну засуху, особливо під час цвітіння та утворення бобів. При дуже низькій вологості в цей період на рослинах не утворюються нові й відбувається скидання вже сформованих бобів.

Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів за умови, що вони не повинні бути кислими і мають бути добре керовані. Вона не переносить тривалого затоплення (більше трьох днів), засолення і кислотності нижче рН 5,5.

Технологія вирощування.

Місце в сівозміні. Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою у сівозміні. Вона самосумісна, проте монокультура виключається. Повертати її на попереднє місце рекомендується не раніше, як через два роки. Як для попередника для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатні попередники — інші зернобобові культури й багаторічні бобові трави (живителі тих самих збудників кореневих гнилей) і культури — живителі збудників склеротінії, такі як соняшник або капустяні культури.

Сорти. В умовах помірного клімату можна з успіхом вирощувати лише сорти ультраскоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90), скоростиглої (91-110), середньоскоростиглої (111-120) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на фотоперіодизм тісно пов’язана з періодом їхньої вегетації. Скоростиглі сорти менше реагують на тривалість дня, ніж середньостиглі й особливо пізньостиглі.

Обробіток ґрунту. Мета обробітку ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітків ґрунту такі ж самі, як і в інших зернобобових культур. Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вибаглива до передпосівного обробітку ґрунту. Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починають із боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, райборінками, шлейф-боронами при настанні фізичної спілості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до напрямку оранки в 1-2 сліди.

Удобрення. Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Виносить (усереднені дані) з урожаєм 5-7,3 кг N на ц; 1,4-1,9 — Р2О5; 2,86-2,9 — К2О; 0,86-1 — MgO; 2,1 — СаО; 0,4 — S кг/ц. Від сходів до цвітіння засвоює 5,9-6,8% азоту, 4,6-4,7% — фосфору і 7,6-9,4% калію від загального споживання за вегетацію.

Сівба. Насіння висівають протруєне й у разі потреби — інокульоване бульбочковими бактеріями (ризоторфіном). Соя — світлолюбна рослина, погано переносить затінення. У затінених рослин знижується вміст азоту, збільшується кількість абортивних плодів, зменшується висота прикріплення бобів на стеблі, що призводить до збільшення втрат при механізованому збиранні. Це слід враховувати при визначенні площі живлення та густоти стояння рослин.

Норма висіву насіння залежить від сортотипу і способів боротьби з бур’янами. Ультраскоростиглі й дуже скоростиглі сорти з детермінантним типом росту мають найвищу врожайність при густоті стеблостою перед збиранням 35-46 рослин/м2. Сіють сою, звичайно широкорядним способом з міжряддями 45-70 см або стрічковим за схемою 50?15 чи 60?15 або звичайним рядковим способом.

Захист рослин від хвороб і шкідників Соя уражується великою кількістю хвороб та шкідників. Ефективна економічно й екологічно обґрунтована боротьба з ними потребує дотримання принципів інтегрованого захисту рослин.

.Збирання врожаю. Сою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде.