Озимі і ярові форми зернових культур. Причини зимово-весняної загибелі озимих. Методи визначення зимівлі, засоби попередження.

В Україні та країнах Східної Європи загальноприйнятою є класифікація стадій розвитку зернових культур, як і фаз росту, за Ф.М. Куперман. За цією класифікацією виділяють дві стадії органогенезу рослин - стадію яровизації та світлову стадію.

Нормальне проходження стадій розвитку рослиною є необхідною умовою для її переходу до цвітіння і плодоношення.

Яровизація проходить у різних культур неоднаково. Наприклад, яровизація озимих відбувається за температури 0-5°С протягом 35-60 днів, а у ярих культур - за 8-12°С, 5-6 днів.

Світлова стадія характеризується необхідністю, для подальшого росту і розвитку рослин, певної тривалості дня і ночі. Рослини короткого дня, як правило, південного походження - просо, рис, кукурудза і рослини довгого дня - північного - пшениця, жито, овес.

Відповідно, рослини, які потребують тривалої яровизації за низьких температур і тому висіваються восени, називаються озимими. Рослини ж, які яровизуються за короткий час, за вищої температури і висіваються весною - ярими.

Озимі для проходження стадії яровизації в початковий період росту потребують низьких температур (від 00С до +100С) впродовж 20-40 днів при осінньому освітленні. Тому їх сіють восени, а врожай зерна одержують після перезимівлі – літом. При сівбі навесні вони кущаться і не формують стебел і колосся.

Ярі для проходження стадії яровизації потребують вищих температур: від 50С до 200С впродовж коротшого періоду (7-20 днів) і при весняному освітленні. Ярі сіють весною, а врожай зерна збирають цього ж літа.

Дворучки проходять стадію яровизації при температурі 3-150С. це перехідні форми. Вони здатні виколошуватися і давати врожай зерна при весняній сівбі і, маючи вищу зимостійкість за ярі форми, при осінній сівбі. Біологічною особливістю дворучок є те, що восени вони пізніше закінчують вегетацію, порівняно з типово озимими сортами, а весною раніше її відновлюють.

Стійкість озимих культур до низьких температур є важливою пристосувальною властивістю, набутою в процесі еволюції. Із озимих найбільш зимостійке жито, що витримує морози до -200С і більше на глибині вузла кущіння. Менш стійка озима пшениця, для якої небезпечними є температури нижче менше 16-180С. Озимий ячмінь пошкоджується при морозі нижче 120С. ще менш морозостійкий овес.

Проблема перезимівлі рослин займає особливе місце у технологічних процесах. Несприятливі умови перезимівлі викликають часткове пошкодження або повну загибель рослин. Найбільше на перезимівлю впливають три типи чинників: метеорологічні умови року, морозостійкість культури чи сорту і особливості агротехніки.

Причини весняно-зимової загибелі рослин.

Вимерзання. Загибель рослин відбувається внаслідок негативної дії температури, величина якої визначається ступенем морозостійкості.

Розрізняють три типи вимерзання рослин, які визначаються швидкістю і кін-цевою температурою охолодження, ступенем загартування рослин.

Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє, а потім ще й весняне застоювання води і перезволоження грунту, які на умовах України, спостергаються переважно в районам Передкарпаття Закарпаття.

Випрівання. Дослідженнями було доведено, що сніг, навіть при метровому шарі, не перешкоджає нормальному газо-обміну рослин, оскільки повітря під ним за вмістом кисню майже не відрізняється від повітря над його поверхнею. При тривалому перебуванні рослин під глибоким шаром снігу вони відчувають нестачу не в кисні, а в запасних речовинах, необхідних для нормального дихання та обміну речовин.

Випирання. Однією з причин пошкодження озимих хлібів є здування грунту, що викликає випирання рослин. Воно виникає внаслідок частого замерзання і відтанення грунту, що найчастіше спостерігається ранньою весною або на початку зими, коли морозні ночі змінюються теплими днями.

Механічне пошкодження рослин при випиранні можливе лише у тому випадку, якщо грунт міцно примерзає до рослини.

Льодяна кірка в окремі роки дуже шкідлива, особливо в морозні зими. Вона буває притертою й висячою. Висяча кірка з'являється на посівах озимих тоді, коли сніг тане частково. Після похолодання на його поверхні утворюється щільний льодяний шар, а під ним нещільний шар снігу або пустоти. Така кірка менш шкідлива.

Розморожують моноліти поступово. Спочатку їх встановлюють у приміщенні з температурою від 5 до 10 °С. Відталі моноліти переносять у світле приміщення з температурою 18—20е. Рослини поливають водою кімнатної температури, не допускаючи пересихання або перезволоження грунту.

На 8—10-й день після встановлення монолітів у теплому приміщенні можна попередньо передбачити життєздатність рослин, а на 15—20-й день — визначити її остаточно. Для цього всі рослини обережно виймають з грунту, корінці їхні відмивають водою, після чого відокремлюють живі рослини (з відрослими листками та новими корінцями) і загиблі (без ознак відростання).

Стан посівів у зимовий період визначають за кількістю загиблих рослин, обчислюючи цей показник так само, як зрідженість посіву.

Водний метод дає можливість швидше одержати дані про стан -озимих, ніж монетний, і полягає він у відрощуванні рослин у воді.

З грунту відталих проб вибирають рослини, відмивають корінці водою, вибраковують пошкоджені під час вирубу-вання, а в тих, що залишають, відрізають корінці на 3—4 см нижче вузла кущення і верхню частину листочків. Після цього рослини для відрощування розміщують по краях гли-бокої тарілки з таким розрахунком, щоб корінці та нижня частина вузла кущення були занурені у воду. У кожній тарілці розміщують одну пробу рослин. З одного поля беруть три— чотири проби.

Умови для відрощування рослин у воді (світло, тепло такі самі, як і для рослин, які відрощуються в монолітах воду в тарілках міняють через кожні два-три дні.

Визначити стан рослин можна вже на 4—6-й, а в cyмнівних випадках — 7—8-й та 15-й день таким самим способом, як при монолітному методі.

Метод