Овес

Овес, як і ячмінь, належить до важливих зернофуражних культур. Є незамінним концентрованим кормом для коней, ВРХ, особливо молодняку, домашньої птиці. Відзначається високою поживністю.

Із зерна вівса, особливо гол озерного, виробляють різані й шліфовані крупи, харчові галети, смачне печиво, сурогат кави, використовують для випікання хліба. Овес у суміші з ярою викою, горохом, чиною вирощують на зелений корм, сіно, сінаж.

В Україні вирощують переважно на Поліссі і в Лісостепу.

Ботанічна характеристика

Рід вівса - Avena L. - об'єднує Диплоїдні (2n-14), тетраплоїдні (2n-28) та гексаплоїдні форми (2n-42), однорічні й багаторічні.
До однорічних видів вівса, яких нараховують 14, належать три культурні види: посівний - A. Sativa L. (2n-42), візантійський, або середземноморський, - A. byyintina C. Koch (2n-42} та піщаний - A. strigosa Schreb. (2n-14), а також поширені у нашій країні як засмічувачі дикорослі бур'янисто-польові види, зокрема вівсюг звичайний - A. fatua L. (2n-42) та вівсюг південний - A. ludoviciana Dur. (2n-42).

Дикі форми вівса, на відміну від культурних, мають біля основи всіх зерен (А. fatua) або тільки нижнього зерна (A. ludoviciana) так звану підківку з опушеними краями, утворену потовщенням нижньої частини квіткової луски. При наявності підківок зернівки вівсюгів легко відокремлюються від колосків і при достиганні інтенсивно обсипаються поодинці (у звичайного вівсюга) або по дві-три зернини разом (у вівсюга південного).
У культурних видів підківки немає і основа зернівки має вигляд рівної або злегка скошеної площинки. При достиганні культурний овес стійкіший проти обсипання.
З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес більш відомий в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.

Овес посівний

У виробництві поширений ярий і озимий овес. В Україні вирощують сорти ярого вівса.
Коренева система мичкувата, проникає у грунт на трохи меншу глибину (до 1-1,5м), ніж у інших зернових хлібів, але має велику кількість кореневих волосків та високу засвою-вальну здатність.

Стебло - порожниста соломина, заввишки 80-140 см, завтовшки 4-4,5 мм, поділена на 4-7 міжвузлів. Листки ланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом.

Суцвіття - різного типу волоть: стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30-40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60-70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз).

Колоскові луски бувають довгі (до 30 мм завдовжки), короткі (близько 20 мм), широкі (6-7 мм), вузькі (менше 5 мм); тонкі, перетинчасті, з поздовжнім жилкуванням.
В остистих форм вівса на спинці зовнішньої квіткової луски утворюється остюк. Остюки залежно від сорту можуть бути грубими або тонкими, довгими або короткими, прямими чи колінчасто-зігнутими; біля основи часто спіральне закручені.

Плід - плівчаста або гола зернівка.

Різновидності посівного вівса визначають за такими морфологічними ознаками: формою волоті (розлога чи одногрива), забарвленням зерна (біле, жовте, сіре або коричневе), остистістю волоті (остиста або безоста), плівчастістю зерна (плівчасте, голе).
Плівчастість зерна визначають візуально.

Рекомендовані сорти:

Абель, Буг, Грамена, Комес, Синельниківський 68, Чернігівський 27 та ін.

Біологічні особливості

Овес - культура помірного клімату, не вибаглива до тепла, поширена більше в Поліссі і Лісостепу. Насіння починає проростати при температурі 2-3°C . Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7°C . Оптимальні для одержання сходів і процесу кущення температури - 15-18°C. Сходи витримують заморозки до мінус 4-5°C. У фазі цвітіння і молочної стиглості терпить від заморозків мінус 2°C. Оптимальні температури під час цвітіння і достигання - 20-25°C.

Найбільш вологолюбний серед хлібних злаків. При проростанні насіння вбирає 60-65% води від власної маси. Транспіраційний коефіцієнт - 380-475. Критичним до вологи є період від кущення до викидання волоті. Інтенсивні дощі в другій половині вегетації викликають утворення підгону і затягують достигання врожаю.

Має добре розвинену і фізіологічно активну кореневу систему. Засвоює фосфор із важкорозчинних сполук. Тому менш вибагливий до грунтів. У фазі кущення на чорноземних грунтах корені заглиблюються до 50-80 см, а на час формування зерна досягають глибини 1.5-2м. Добре росте на піщаних, суглинкових, глинистих, торфових грунтах. Можна висівати першою культурою при освоєнні осушених земель, цілини. Але кращими для нього є структурні чорноземні, темно-сірі опідзолені грунти із слабко кислою реакцією, рН5-6. Погано росте на засолених грунтах. Має розтягнутий період споживання елементів живлення. Краще інших хлібних культур відкликається на азотні добрива. На 1ц зерна виносить з грунту 3-4кг азоту, 1.1-1.5кг фосфору, 2.5-3кг калію. Період достигання зернівок у волоті розтягнутий. Рослина самозапильна, довгого світового дня. При ранньому скошуванні добре відростає. Вегетаційний період - 95-120 днів.

Технологія вирощування

Попередники. Овес добре розміщати у сівозміні після удобрених просапних (кукурудзи, картоплі) зернобобових, баштанних, льону. Не рекомендується сіяти після вівса, цукрових буряків у зоні поширення нематоди. За високої культури землеробства можна висівати після пшениці.

Обробіток грунту такий, як і під інші рані ярі культури.

Удобрення. Добре використовує післядію органічних добрив. Тому його висівають другою або третьою культурою після його внесення. На всіх грунтах добре реагує на внесення мінеральних добрив. На фоні фосфорно-калійних добрив азотні завжди забезпечують високий приріст врожаю. Середні дози фосфорних і калійних добрив - 45-60 кг д.р. кожного елемента.