Раціональне використання природних ресурсів України. Трансформування нинішніх технологій вирощування зернових до інтенсивних. Перспективи зернового виробництва в державі в умовах СОТ. 

З метою недопущення значного порушення рівноваги щодо продовольчого та фуражного зерна на внутрішньому ринку Урядом України було затверджено обсяги квот сільськогосподарської продукції, експорт якої підлягає ліцензуванню, що викликано необхідністю підвищення рівня продовольчої безпеки держави шляхом забезпечення формування державного продовольчого резерву в обсягах, передбачених законодавством.

Переважну частину експортованого Україною зерна становить: ячмінь – 43,9% в середньому за 8 років (значні обсяги експорту спостерігались в 2000, 2003 та 2007 році); пшениця – 37,8% (значні обсяги експорту спостерігались в 2001, 2002, 2005 та 2006 роках); кукурудза – 16% (значні обсяги експорту спостерігались в 2003, 2004 та 2007 роках).

На сьогодні залишається багато проблем, які потребують негайного вирішення, а саме: щодо забезпечення стабільної цінової ситуації в умовах підвищеного (понад 40 млн. тонн) виробництва зерна, ефективної підтримки товаровиробника (сьогодні він одержує лише близько третини вартості кінцевого продукту), ефективного використання державою експортного потенціалу, запровадження ефективного механізму регулювання внутрішнього зернового ринку.

Щодо експорту олії та олійних культур, слід зазначити, що на світовому ринку рослинних олій пропонується близько 20 видів олії, що виробляється у різних півкулях з різної сировини. Соняшникова олія за обсягами виробництва посідає 4 місце, а за обсягами експорту/імпорту третє після пальмової та соєвої олій. Аналіз попиту/пропозиції олії соняшникової в країнах ЄС свідчить, що ці ринки є повністю сформованими і дуже високо конкурентними, тобто проникнення в них реально може відбутись тільки в результаті вступу України до СОТ та ЄС.

Частка соняшнику, що є основною олійною культурою, вирощуваною в Україні, в загальному обсязі всіх олійних, які виробляє світовий ринок, невелика — менше 10%.

Україна, разом із ЄС, Аргентиною та Росією, входить до четвірки найбільших світових виробників соняшнику. За останні роки Україна стала одним із світових лідерів по вирощуванню соняшнику, виробництва соняшникової олії та її експорту. 

З моменту набрання Україною повноправного членства в цій міжнародній організації, країни-члени СОТ вимагатимуть від України дотримання основних положень угод СОТ і виконання домовленостей, досягнутих в ході переговорного процесу щодо вступу України до СОТ. Чи не найбільші застереження викликають наслідки торговельної лібералізації для сільського господарства і харчової промисловості країни. На сьогодні аналіз наслідків для сільського господарства України стає актуальним завданням.

Для того, щоб визначити вплив СОТ на внутрішній агропродовольчий ринок, необхідно проаналізувати поступки, на які пішла Україна щодо доступу на ринок агропродовольчих товарів, обмеження щодо експортної конкуренції у торгівлі і дозволені обсяги і види підтримки сільського господарства, визначені у звіті Робочої групи із вступу України до СОТ.     

Україна здавна відома винятково сприятливими природно-кліматичними умовами для розвитку зернового господарства - родючими ґрунтами, м'якими кліматичними умовами для формування високих урожаїв якісного продовольчого зерна. В країні є і добрі передумови для торгівлі цим товаром - ємкий внутрішній ринок, вигідне геополітичне розташування для зовнішньої торгівлі, наявність розгалуженої транспортно-складської інфраструктури. включаючи морські порти. Та виробляючи протягом тривалого періоду по 700 - 900 кг зерна на душу , і займаючи від 1,8 до 2,5 % у світових обсягах виробництва зерна, Україна і досі не заявила про себе як про крупне експортера високоякісного зерна, ще зовсім недавно (на початку 90-х мала від'ємне сальдо по експортно-імпортних операціях.

Причини недостатньої ефективності зернової галузі протягом 70 – 80-х років вбачались у структурній недосконалості виробництва, товарних ресурсів та споживання зерна, значних його втратах у процесі відтворення в надто високій собівартості зерна, в невідлагодженості економічних відносин товаровиробників і заготівельників. На розв'язання цих проблем направлялись, в основному, значні матеріально-технічні та грошові ресурси орієнтувались заходи державної підтримки.

В умовах реформування економіки і переходу на нові соціально – економічні засади, коли непридатними стають старі методи управлінця, в умовах побудови відкритої для світу економіки, обмежених можливостей інвестування галузі, в ситуації погіршення кон'юнктури на зерновому ринку. Саме тому ця тема досить актуальна на сьогоднішній день.

Зараз, коли в Україні економічні реформи поширюються або поглиблюються, традиційні шляхи забезпечення продовольством через значне державне регулювання та втручання призводять до подальшого створення сектора та стають менш ефективними. Усвідомлюючи, що забезпечення продовольством традиційними способами є надзвичайно дорогим та багато в чому несумісним з положенням ринкової економіки, уряд України відійшов від старої системи та почав закладати основу зернового сектора, зорієнтованого на ринкові відносини. Зараз зерновий сектор перебуває у перехідному стані з елементами, як старої командної, так і ринкової системи.

Україна тривалий час була одним із постачальників зерна на Європейський ринок. Так ось уже майже чверть століття зерна не вистачало навіть для забезпечення власних потреб. Щорічно його закупляли близько 5 млн. т. Тому, тепер головною проблемою, на думку Сайка В.Т. є виробництво конкурентноздатної зернової продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, продукції, яка відповідала б купівельній спроможності споживача і була б вигідною виробництву.

Для зміни ситуації потрібні нові підходи до використання землі, які мають зайняти центральне місце в аграрній реформі на базі НТП з урахуванням політичних, соціальних, енергетичних, матеріальнотехнічних і екологічних умов. В умовах нових виробничих відносин на селі для підвищення конкурентноздатності виробництва зерна значно зростає роль технології. Теоретичною основою інтенсивних технологій вирощування зернових культур на тривалий час залишається забезпечення збільшення виходу потрібної людині продукції (зерна, білка) із загального врожаю, скорочення розриву між потенціальною і