Необхідно відмітити, що при внесенні мінерального азоту, рослини переходять на його споживання і бульбочки не утворюються. Азот мінеральних добрив є інгібітором азотфіксації. Тому рекомендація щодо внесення більших чи менших норм добрив при вирощуванні зернобобових культур є досить суперечливими. Навіть стартові дози азоту негативно впливають на формування бульбочок. Необхідно повністю використати природну властивість бобових до симбіозу, що дає змогу вирішити важливі економічні та екологічні проблеми.

Переважна частина білка в зерні і зеленій масі рослин утворюється за рахунок бульбочкових бактерій, що розміщується на кореневій системі. Бактерії являють собою палички, у вільному стані аероби, що не здатні фіксувати азот. Фіксація азоту в природі відбувається внаслідок складного процесу взаємодії між бактеріями і рослиною. Рослина за допомогою фотосинтезу акумулює сонячну енергію і у вигляді хімічно зв'язаної енергії вуглеводів постачає нею бактерії, які, в свою чергу, забезпечують 50-90% потреби рослини в азоті.

Щодо удобрення бобових існує декілька думок. Такі вченні як Прянішніков Д.Н. (1945), Найдин П.Г. (1963), Корнилов А.А. (1968), Доросинський Л.М. (1970), Шейбе А. (1958) вважають, що під бобові слід вносити тільки фосфорно - калійні добрива і інші, не рекомендують вносити азот під бобові так як рахують, що для забезпечення високої продуктивності достатньо діяльності бульбочкових бактерій.

Отже,з опрацьованих літературних джерел можна зробити висновок, що систематичне внесення мінеральних і органічних добрив покращує азотний режим грунту, сприяє поповненню всіх фракцій грунтового азоту.

Але нераціональне їх використання може приводити до порушення ланок азотного циклу,спричиняючи нагромадження нітратів у грунтів і в продукції рослинництва.Застосування добрив і пестицидів в одному блоці збільшувало інтенсивність мінералізації азотовмісних органічних сполук грунту,хоча в публікаціях недостатньо висвітлено природу цього явища.

РОЗДІЛ 2

ОБЄКТ, УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1.Характеристика об’єкта

Дослідження проводились в дендрологічному парку Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, грунтовий покрив є типовий для Івано-Франківщини. За характером рельєфу територія дендропарку відноситься до Бистрицько-Лімницької височини.

Територія району досліджень розташована на четвертій терасі р. Бистриці Солотвинської, рельєф неоднорідний, представляє собою вододільне плато четвертої тераси. Добре виділяються дві балки різного напряму і глибини.[8]

Клімат місцевості помірно-континентальний з перехідним характером від помірно теплого вологого Західно-Європейського до континентального Східно-Європейського .У холодний період територію захоплює потужній відріг Сибірського антициклону, а теплу половину року територія знаходиться під впливом Азовського максимуму.

Зимовий період відносно теплий,з частими відлигами. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) становить 5-60 С, абсолютний мінімум температури – мінус 32-360С. Майже щороку мінімальна температура буває мінус 21-260С.

На території Івано-Франківщини мінімальна температура грунту на глибині залягання вузла кущіння озимих культур і кореневої шийки багаторічних трав дорівнює в основному 5-70С морозу.Повторюваність температури грунту, за якої можливе пошкодження посівів, становить 5-21%, тобто 1-2 рази на 10 років. Відлига та льодова кірка є типовими явищами.

Початок безморозного періоду настає в останній п’ятиденці квітня, а кінець – у першій п’ятиденці жовтня. В окремі роки останні весняні заморозки в повітрі спостерігалися у травні, а перші весняні – у вересні. Але ймовірність заморозків у ці місяці невелика.

Середня тривалість безморозного періоду становить 160-170 днів, а вегетаційного періоду 200-210. Найбільш поширені дерново-підзолисті грунти, які залягають майже на всіх вододільних просторах і схилах.

2.2. Грунтовий покрив і його характеристика

Ґрунтовий покрив представлений дерново-підзолистими поверхнево оглеєними ґрунтами, які характеризуються низьким вмістом гумусу (<2%). В елювіальному та ілювіальному горизонтах його кількість різко падає (0,30-0,77%). В складі гумусу фульвокислоти переважають над гуміновими кислотами. Співвідношення вуглецю гумінових кислот до вуглецю фульвокислоти (Сгк : Сфк), коливається в межах 0,39-0,79. Тому маємо фульватний, або фульватно-гуматний тип гумусу. Такий склад гумусу обумовлює його різко виражений кислий характер, легку розчинність і значну рухомість. Крім того фульвокислоти володіють високою дисперсністю, тому не закріплюються в ґрунті і легко вимиваються.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються не високою ємністю вбирання, низькою насиченістю обмінними Са і Мg, кислою реакцією і малою буферністю. В наслідок опідзолення верхні генетичні горизонти збіднюються основами, збагачуються обмінними іонами водню та алюмінію, про що свідчать показники гідролітичної кислотності (2.7-2.9мг-екв на 100г ґрунту).

Валовий вміст калію вищий і коливається в гумосово-елювіальному горизонті в межах 1,11-1,35 %. Вміст рухомого обмінного калію за Кірсановим знаходиться на рівні 77-140 мг K2O2 на 100 г ґрунту.

Дерново-підзолисті ґрунти бідні на мікроелементи. На 1 кг сухого ґрунту припадає, мг: Со 1-2, Мn 70-95, Z 20-30, В 3-4.

Фізичні та водно-фізичні властивості дерново-підзолистих ґрунтів характеризується щільністю твердої фази гумосово-елювіального горизонту 2,63, і щільність збільшується з глибиною і в ілювіально-глинистому горизонті становить 2,67 і залежить від мінералогічного складу (1,34-1,48), проте менша ніж у нижче лежачих елювіальних і особливо ілювіальних горизонтах, де вона становить 1,42-1,50 г/см . Аналогічно змінюються величини максимальної гігроскопічної та вологості в'янення.

Результатом такої диференціації є зміни водних властивостей. Так, водопроникність ілювіального горизонту різко знижується порівняно з гумосово-елювіальним. Диференціація водопроникності нерідко призводить до перезволоження НЕ горизонту, а іноді і до оглеєння. Проте за рахунок нижчих показників вологості в'янення і вищих покалогоємкості оглеєні ґрунт краще забезпечені