Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

Розділ 2. Методологія і методи досліджень.

Розділ 3. Характеристика природних умов району досліджень.

3.1. Кліматичні умови.

3.2. Рельєф

3.3. Ґрунтові і поверхневі води

3.4. Рослинність

Розділ 4. Експериментальна частина.

4.1. Характеристика ґрунтового покриву.

4.2. Схема досліду.

4.3. Обгрунтування підбору травосумішак.

4.3.1. Конюшина лучна

4.3.2. Люцерна посівна

4.3.3. Костриця червона

4.3.4. Стоколос безостий

4.3.5. Пажитниця багатоквіткова

Висновки

Список літературних джерел

Вступ

Відомо що багаторічні трави та лукопасовищні угіддя відіграють велику роль не лише в забезпеченні тварин високоякісними і дешевими кормами,а й впливають на родючість грунту інтенсивніше, ніж однорічні культури. Це зумовлюється їх довголіттям, високою продуктивністю надземного покриву, розвитком кореневої системи, нагромадженням пластичних речовин, інтенсивним впливом ризосферних бактерій і кореневих виділень та іншими факторами. На еродованих землях, багаторічні трави підвищують їх продуктивність, зводять до мінімуму ерозійні процеси, відновлюють родючість грунту. Багаторічна травяниста рослинність відіграє велику роль у захисті грунтів від ерозії.

Продуктивність культур, які вирощують, можна уявити як функцію грунту, рослин, клімату, агрохімічної діяльності і часу формування врожаю. При цьому діяльність людини значно змінюється, оскільки незалежно від неї змінюються погодні умови. Час формування врожаю визначається біологічними особливостями сорту. Найменші зміни в цьому циклі належать грунту. Для культурних рослин значення родючості грунту полягає у забезпеченні місцезнаходження рослин земними факторами життя. Крім того, грунт повинен відповідати сучасним технологіям, протистояти всім факторам руйнування, характеризуватися належним фітосанітарним станом.

Інтенсифікація землеробства до останнього часу передбачала застосування високих доз мінеральних добрив і, перш за все, азотних. Проте, як показала практика сільськогосподарського виробництва, такий шлях не лише економічно невигідний, а й небезпечний для довкілля. Тому підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і отримання максимальної кількості високоякісної рослинної продукції за мінімальних

затрат засобів і енергетичних ресурсів потребує поряд із внесенням азотних добрив всебічної інтенсифікації процесу біологічного накопичування азоту у грунті. У зв’язку з цим проблема використання молекулярного азоту, фіксованого з атмосфери ґрунтовою мікрофлорою, є найважливішою серед біологічних досліджень у всіх розвинутих країнах, незважаючи на їхню потужну промисловість із виробництва азотних туків [ ].

Підвищення ефективності бобово-ризобіального симбіозу – важливий резерв збільшення продуктивності бобових культур. Аналіз літературних джерел свідчить про необхідність удосконалення прогресивних засобів оптимізації симбіозу (селекція високоефективних штамів бульбочкових бактерій, використання змішаних культур мікроорганізмів для інокуляції бобових, використання біостимулятора, оптимізація мінерального живлення). Дослідження по розробці конкретних заходів, які здатні підвищувати симбіотичний потенціал повинні проводитись з урахуванням комплексу регіональних екологічних умов. Вивчення основних механізмів взаємовідносин рослин і ґрунтових мікроорганізмів дасть змогу розробити підходи до підвищення ефективності бобово-ризобіального симбіозу, прогнозувати ефективність інокуляції і регулювати симбіотичну активність.

Як відомо, що посіви таких основних кормових культур як люцерна та конюшина, є традиційними і мають тривалу історію вирощування у різних регіонах світу, проте в Україні площі їх щороку зменшуються [ ]. Люцерну вирощують як самостійну або покривну культуру для використання в якості джерела якісних і збалансованих білково-вітамінних кормів. Вона є добрим попередником багатьох сільськогосподарських рослин, фіксує 250–350 кг/га і більше атмосферного азоту, забезпечуючи таким чином поліпшення родючості ґрунтів і підвищення урожаю наступних за нею зернових і

технічних культур, «санітаром» грунту, закріплює його від згубної дії водної та вітрової ерозії, покращує властивості засолених ґрунтів. Після 2–3-річного використання люцерна накопичує у грунті таку кількість коренів і післяжнивних решток, які за вмістом азоту, фосфору, калію та інших елементів рівноцінні внесенню 40 – 60 т/га гною. Відома ця рослина і своїми лікувальними властивостями [ ].

Аналіз сучасного стану розвитку лучного кормовиробництва в Захілній Україні свідчить про те,що за період 1990-2005рр.збільшились площі під природними кормовими угіддями.Зараз вони становлять 1,7 млг га,але їх продуктивність залишається низькою (10-15ц/гакормових одиниць),а багато питань що до технології створення і використання довговікових травостоїв недостатньо відпрацьовано.Наявні технології не повністю враховують екологобіологічні і фітоценотичні фактори, способи прогнозування й управління продуктивністю сіяних травоїдів, дози і співвідношення добрив, їх оптимальий розподіл, доцільний режим використання та застосуванням інокуляції.

В зв’язку з цим виникла потреба в розробці таких технологічних заходів зі створення високопродуктивних культурних лучних травостоїв, які б максимально враховувули не тільки природні, кліматичні та господарські умов, але й були економічно вигідні й екологічно безпечні.

Актуальність теми.У зміцненій кормової бази тваринництва значна роль належить природним кормовим угіддям, які розміщенні на осушених грунтах. Однак, до останнього часу продуктиність їх у виробничих умова ще низька, не перевищує 30-40ц/га сіна, що в 3-4 рази менше потенційної можливості цих угідь.У комплексі ефективних заходів підвищення продуктивності природних кормових угідь на меліорованих грунтах важлива роль належить розроблено і впроваджено у сільськогосподарське виробництво економічно та екологічно вигідних способів їх поліпшення. Способи поліпшення природних кормових угідь на осушених грунтах досить широко вивчались. Проте до останнього часу особливості формування рослинних угропувань, їх мінливість залежить від технологічних прийомів поліпшення природних кормових угідь комбіновано сінокісно-пасовишного використання на осушених грунтах вивченні недостатньо. Потребують уточненю такі технологічні заходи як підбір різних за видовим складом та стиглістю травосумішок за різних модифікацій поверхневого та докорінного поліпшення деградованих кормових угідь залежно від рівнів удобрення та інокуляції.Необхідність вирішення цих питань й визначили