Основна маса коренів злакових і бобових трав розмішується в орному шарі ґрунту. Проте мичкувата система злаків розмішується мілкіше (хоч окремі корені проникають на глибину 1,5 м), і бере вологу та поживні речовини з верхніх шарів ґрунту. Тому, злакові для свого росту і розвитку потребують більше вологи, ніж бобові.

Стрижнева коренева система бобових багаторічних трав проникає значно глибше (конюшини до 1-Зм, люцерни до 3-4м,), і значну частину поживних речовин та вологи засвоює з глибших шарів.

Бобово-злакові травостої не потребують азотних добрив, містять більше протеїну, макро- і мікроелементів, краще поїдаються худобою у пізніші фази розвитку. Бобові трави містять естерогени, які позитивно впливають на приріст живої маси і запліднюваність корів. Проте бобові компоненти (особливо конюшина лучна) випадають уже через 2-3 роки, викликають захворювання тварин на тимпанію.

У зеленій масі злакових трав при підживлені азотними добривами підвищується вміст нітратного азоту, знижується вміст цукрів та засвоюваність тваринами мікроелементів. Злакові трави використовують порівняно з бобовими менше калію, фосфору і кальцію, але більше азоту, яким забезпечують їх частково бобові трави.

За даними науково-дослідних закладів, основу травосумішок для корів на Поліссі і Лісостепу повинні складати верхові злаки: тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, стоколос безостий. В умовах нормального зволоження їх можна доповнювати райграсом пасовищним. Із бобових трав включають люцерну посівну і конюшину лучну.

У бобово-злакових травосумішках краще розміщені листки і їх багато, тому засвоєння вуглекислоти за таких умов відбувається інтенсивніше. При вирощувані травосумішок у ґрунті зменшується кількість шкідників і збудників хвороб.

Для того, щоб травосумішки забезпечували високі і стабільні врожаї, необхідно враховувати їх біологічні і господарські особливості, ґрунтово-кліматичні умови, спосіб використання.

При підборі видів трав і визначенні частки кожного виду, враховують передбачуваний строк використання травосумішки. За короткочасного використання (2-3 роки) травосумішки можуть бути простими - 2-3 види. При середньотривалому використані луки (4-6 років) травосумішки складаються з 3-5 компонентів. Збільшення тривалості користування травостоєм до 7 і більше років вимагає розширення складу травосумішки до 4-6 і більше видів.

4.3.1. Конюшина лучна (T. pratense L.)

Біологічні особливості.

Багаторічна, кормова культура для сівозмін Полісся і Лісостепу. Поживність її досить висока — 100 кг сіна відповідає 52 к. од. і містить 7,9 кг перетравного протеїну. Це перехреснозапильна ентомофільна рослина, причому запилення відбувається за допомогою бджіл і джмелів.

Коренева система стрижнева, добре розвинена, заглиблюється в грунт на 1,5—2,5 м, дуже розгалужена, з численними бічними корінцями, на яких розміщуються бульбочкові бактерії. Верхня частина кореня називається головкою, на ній розвиваються пагони — стебла з листками.

Стебло складається із недорозвиненого осьового пагона і утворюється із його пазушних бруньок бокових пагонів. Замість головного стебла розвивається багато гілок заввишки 50—80 см. Загальна кількість стебел однієї рослини досягає 25—30. Гілки бувають висхідні й лежачі, порожнисті й виповнені. Форма куща залежить від розміщення стебел і буває зімкнута або прямостояча, розлога чи сланка.

Листки складні, трійчасті, черешкові. За формою вони бувають округлі, оберненояйцеподібні, оберненосерцеподібні, видовжені. На листках є малюнок, який нагадує трикутну пляму білуватого забарвлення.
Суцвіття — кулясті або овальні головки від 2 до 6 на одному стеблі і від 10-15 до 80—100 і більше на одній рослині.

Квітки малі, сидячі, з червоно-фіолетовим віночком. Кожна квітка має чашечку з п'ятьма чашолистиками, віночок з п'ятьма пелюстками, маточку і 10 тичинок.

Плід — однонасінний, рідко двонасінний біб. Насіння дрібне, неправиль-носерцеподібної або ви-довжено-округлої форми, жовтого, фіолетового чи строкатого кольору, блискуче, при тривалому зберіганні буріє, втрачає блиск. Маса 1000 насінин — 1,7—1,9г.

Рослини конюшини більше або менше опушені. Вид лучної конюшини поділяється на п'ять підвидів або типів: багаторічна, або одноукісна, конюшина (ssp. filiosum Chor.); кучерявець, або північна двохукісна конюшина (ssp. intervallare Chor.), східна конюшина {ssp. orientale Chor.); ма-лорічна, або південна двохукісна, конюшина (ssp. sativum Crome); середземноморська конюшина (ssp. mediterraneum Chor.). Найпоширеніші одноукісна і південна двохукісна конюшина, а в нашій країні лише двохукісна.

Сорт: Дарунок.

У своєму розвитку (за Е.І.Ржановою) вона проходить 12 етапів. Рослинам конюшини властиве гілкування моноподіального типу, при цьому квітконосний пагін не є продовженням головної осі. Конус наростання цієї осі у різних сортів конюшини затримується на II етапі органогенезу і ніби підтримує рослину в молодому стані, забезпечуючи їй процес пагоноутворення; бокові ж пагони переходять до наступних етапів генеративного розвитку; на III і IV етапах, які відбуваються дуже швидко, розвивається суцвіття — головка; V — формується суцвіття та квітка; VI—VII — бутон; VIII — квітка, що . збігається з фазою цвітіння; IX—Х — формується суцвіття; XI — плід і на XII етапі — насіння.

4.3.2. Люцерна посівна (Medicago sativa L.)

Основна бобова кормова культура в системі кормового конвейєра, одна з найцінніших трав для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації міститься до 10% білка, а у висушеному листі - до 20% білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію 100 кг люцернового сіна містить 52 к.о., у 100 кг зеленої маси - до 20 к.о.

Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж