Представляє істотний інтерес дослідження динаміки розвитку молочних залоз з оцінкою за змістом ДНК на інших видах ссавців, особливо у великої рогатої худоби.

Диференціювання міоепітеліальних елементів альвеол і дрібних проток декілька запізнюється, і навколо альвеол вони розвиваються лише до 6—8 місяців вагітності. Одночасно із зростанням і диференціюванням елементів молочної залози в клітках її паренхіми виникають і деякі секреторні явища. Вони з’являються задовго до пологів, до початку інтенсивної секреції. У теляти ще на 2-3-му місяцях вагітності ацидофільний секрет виявляється спочатку в кінцевих відділах проток, а потім у міру розвитку альвеол секреторний процес отримує все більше розповсюдження. Мабуть, вже в цьому періоді секреція супроводжується синтезом специфічних компонентів молока.

Є дані, що лактоза з'являється в сечі вагітних жінок вже на 14—16-му тижні вагітності. Оскільки лактоза утворюється тільки в молочній залозі, очевидно, причиною лактозурії вагітних є всмоктування лактози в кров з молочної залози. Відомо також, що специфічні білки молока можуть бути виявлені іммуно-серологічно у вимені тільних корів задовго до отелення. З молочної залози вагітної кролиці можна виділити низькомолекулярні жирні кислоти, специфічні для молочного жиру. Значення цих ранніх секреторних явищ для майбутньої функції молочної залози абсолютно не вивчене. Якщо ці синтези, одного разу почавшись, йдуть безперервно, то їх продукти неминуче повинні всмоктуватися в кров в незміненому вигляді, або піддававшись попередньому розщеплюванню. Передбачаються, що реабсорбція складових частин молока має значення для стимуляції секреторної діяльності молочної залози. Яке значення можуть мати аналогічні процеси для залози, що розвивається, — покажуть подальші дослідження.[6]

Все ще мало вивчено питання про новоутворення додаткових секреторних елементів в молочній залозі після початку лактації. Кількість мітозів в молочній залозі мишей під час лактації невелика. Думку про малу вираженість проліферативних процесів у функціонуючих залозах висловлюють і інші автори. Проте дані, отримані шляхом дослідження ДНК, свідчать про протилежне. Звичайно, ця кількісна методика відкриває нові перспективи. Але морфологічні методи зберігають своє значення для вивчення питання про подальше зростання молочної залози під час лактації. Вони дадуть можливість вивчити, з якого джерела поновлюються окремі елементи секреторного епітелію, що гинуть в ході

лактації, яка доля недорозвинених альвеолярних комплексів, які є в залозі на початку лактації, в якому ступені залежить збільшення молочної продуктивності при роздоюванні від посилення секреторної діяльності існуючих елементів і в якій від вступу до дії нових секреторних кліток. Всі ці питання маловивчені, але мають важливе практичне значення.

Спеціально слід розглянути питання про морфологічну основу збільшення функції молочної залози в послідовних лактаціях. Відомо, що до певного віку з кожною новою лактацією відбувається паралельне зростання молочної продуктивності і маси вимені. Так, наприклад, у корів астраханської породи залозиста тканина вимені з 3-ою по 6—8-у лактацію значно збільшується. Обширний матеріал, що характеризує наростанням паренхіми вимені, приводиться в роботах лабораторії. При повторних вагітностях процеси маммогенеза протікають декілька повільніше, ніж при першій.

У жінок з кожною новою лактацією відбувається утворення додаткових секреторних комплексів за рахунок недорозвинених «проміжних» структур. У зв’язку з цим залози жінок, що вперше народжують, відрізняються великим поліморфізмом, чим залози жінок тих, які народжували більше одного разу. Чим ближче перша лактація до повного завершення зростання організму, тим рясніше секреторна тканина залози; але коли перша лактація наступає в пізньому віці, в молочних залозах зустрічається багато дегенерованих, гіалінизованих комплексів . У мишей лактація, пролонгована шляхом покриттів до закінчення годування, супроводжується наростанням ДІЖ, причому максимум досягається до 4-ої вагітності.

При інволюції молочних залоз, що наступає услід за припиненням годування в кінці лактації, перш за все відбувається розтягування альвеол молоком. Важливе значення в подальшому зворотному розвитку паренхіми надавали тому, що у цей момент відбувається сильне звуження капілярної мережі і відповідне зменшення кровопостачання. На наступному етапі альвеоли швидко атрофуються, і, по образному виразу, «виноградини альвеол зникають і залишаються лише гілочки, що знов оживають при подальшій вагітності.

Їх еволюція паренхіми супроводжується реакциєю строми, причому жирова тканина прошарків, розростаючись, заміщає альвеоли, що атрофуються.

Інтимний механізм, з яким пов'язаний зворотний розвиток залози, ще не ясний. Деякі схильні розглядати цей процес як чисто пасивний, пов'язаний з випаданням впливів, перш за все гормональних, таких, що підтримують існування активної паренхіми. Певне значення мають тут, звичайно, і чисто місцеві умови, наприклад розтягування залози секретом. Мало вивчено питання про значення нервових впливів на темпи інволюції. Є тільки дані, що денервовані залози мишей піддаються інволюції швидше, ніж контрольні залозки іншої миші.

У випадках, коли лактація припиняється на тлі нової вагітності (особливе значення це має у молочних корів), явища інволюції будуть значно ускладнені стрічними процесами прогресивного розвитку, пов'язаними з останньою третю вагітності. У доступній літературі нам не вдалося знайти даних, що характеризують морфологічну сторону співвідношень цих протилежних процесів. Потрібно думати, що вони пов'язані з тривалістю