Ботанічна характеристика злакових трав.

Багаторічні трави протягом життя прохо-дять кілька фаз вегетації. У кожній фазі рослини різняться зовнішніми ознаками внаслідок утворення у них нових час-тин (органів). У луківництві розрізняють такі фази вегетації багаторічних трав: весняне відростання, кущіння (галуження), вихід у труб-ку, колосіння (бутонізація), цвітіння, плодоношення та осін-ній стан.

У перші дні весни при середній денній температурі близько 3—5 °С починається відростання багаторічних трав, яке три-ває протягом 10—20 днів і довше залежно від погодних умов та рельєфу місцевості.

Кущіння багаторічних трав починається при температурі 5 °С після відростання і відбувається інтенсивніше при температурі 10—15 °С. Багаторічні злакові трави утворюють молоді пагони з вузлів кущіння, а бобові — з бруньок, розміщених на кореневій головці та головному стеблі. У фазі кущіння трави починають спасувати.

Початком виходу в трубку вважають появу на головному пагоні першого стеблового вузла. Ріст стебла починається подовженням нижнього міжвузля, розміщеного безпосеред-ньо над вузлом кущіння. З ростом стебла збільшується розмір суцвіття, яке виходить назовні з піхви верхнього листка. Ця фаза називається колосінням. Після цього злаки й осоки починають цвісти. Період від початку формування суцвіття до початку цвітіння у бобових трав і різнотрав'я називається фазою бутонізації.

Цвітіння злакових трав триває 6—12 днів, а в бобових і різнотрав'я воно може тривати до пізньої осені. У суху погоду трави цвітуть швидше.

Фаза плодоношення триває 10—16 і навіть більше днів — від зав'язування до повного достигання насіння. При повній стиглості вологість насіння знижується, стебла й листки заси-хають. Запізнення із збиранням призводить до обсипання найціннішого насіння, яке раніше достигає.

Розвиток коренів злакових і бобових трав.

Корені злакових трав – тонкі мичкуваті і розташовані близько до поверхні ґрунту. Бобові трави мають добре розвинений стрижневий корінь, що глибоко проникає в ґрунт і утворює багато бічних коренів.

При проростанні насіння головний зародковий корінець пробиває насінну оболонку і заглиблюється в ґрунт. Майже, одночасно з ним виростають бокові корені. Спершу ріст кореневої системи випереджає ріст надземної частини трав. В ранній період життя, зародкові корінці забезпечують рослину вологою та поживними речовинами.

Одночасно із зародка виростає стебло, котре проростає на поверхню ґрунту. В нижній частині стебла злакових трав, що знаходиться безпосередньо під поверхнею ґрунту, формується вузол кущіння, з якого відростають додаткові корені.

Корені злакових трав розростаються в різних напрямках. Основна їх маса знаходиться в горизонті ґрунту, потужністю 0-25 см, а на панищах – до 150 см. Корені бобових трав проникають ще глибше – 200-300 см і більше.

Розвиток кореневої системи залежить також від вологи ґрунту і його родючості. В злакових трав корені перезимовують і продовжують далі рости і розвиватися. Завдяки інтенсивному кущенню, у злакових трав утворюється потужна густа коренева система, що зосереджується у верхньому горизонті ґрунту. Неглибоке розміщення коренів пов’язане з погіршенням кисневого забезпечення ґрунту з просуванням в глибину профілю.

Розвиток коренів трав посилюється в період від цвітіння до утворення насіння і поступово прискорюється до 4-5 року життя. Трави вкорінюються по різному (глибоко, неглибоко і посередині).

Лисохвіст лучний вкорінюється не глибоко (40-50 см), тимофіївка лучна на глибину 50-80 см, а райґрас високий – 80-100см.

Злакові трави поглинають значну частину поживних речовин з верхніх горизонтів, а бобові трави – переважно з нижніх. Злакові використовують менше фосфору і калію, але багато азоту, а бобові навпаки, тому вони добре розвиваються в спільному взаємовигідному травосумішку.

Відмерлі коренево-рослинні рештки значно збагачують ґрунт поживними речовинами, а саме макро- і мікроелементами.

Розвиток паростків злакових трав.

Підчас проростання насіння зародкове стебло вкрите прозорим чохликом виходить на поверхню ґрунту. Ріст головного стебла починається з видовження нижнього міжвузля, розміщеного безпосередньо над вузлом кущення. Бокові паростки розвиваються з головного стебла, з бруньок, розміщених в нижній частині вузла кущення, а в деяких злаків – зі сплячих бруньок стебла, які є над поверхнею ґрунту.

Стебло злакових складається з міжвузль, листків з пластинками і піхв. На верхівці найвищого міжвузля формується квіткова брунька, з якої виростає суцвіття у вигляді колоса і мітлиці.

В основі піхвового листка є бруньки, які зазвичай, не розвиваються, однак, якщо верхівка стебла пошкоджується, то з цих бруньок виростають нові стебла, на яких формуються суцвіття.

Дуже часто піхвові відростки залишаються в середині піхвового листка, або витягуються і виходять назовні.

Паростки багаторічних злакових трав ділять на три групи:

ґенеративні – ті що мають стебло (соломина) і суцвіття (колос чи мітлиця);

вегетативні видовжені – зі стеблом без суцвіття;

вегетативні укорочені – з листовою пластинкою і піхвою.

За висотою ґенеративних й вегетативних паростків розрізняють верхові і низові злакові трави.

Над поверхнею дернини, паростки багатьох лучних трав виростають до 150 см, але найчастіше травостій має висоту 70-80 см. Корені трав на пасовищі проникають в Ґрунт на меншу глибину ніж на сінокосах.

Важливою особливістю травостою є здатність відновлення зеленої маси після скошування. Так, злакові трави дають 2-3 укоси протягом сіножатного періоду. За даними С.П. Смолова, лучні злакові трави кущаться в два періоди:

весняний – коли паростки розвиваються на вегетативних молодих відростках;

літньо-осінній – коли паростки утворюються на материнських рослинах фазі цвітіння й плодоношення.

Паростки, що з’являються в злакових трав весною, відмирають восени, або навесні наступного року і плодоносних стебел не утворюють. Паростки літньо-осіннього періоду – зимують, а навесні утворюють основну масу врожаю ґенеративних і вегетативних паростків. Ґенеративні паростки після плодоношення відмирають і водночас, восени, з їх вузлів кущення утворюються молоді паростки. Спершу