На 3-4 рік старі вузли кущення і корені відмирають і утворюють декілька молодих кущів.

Найбільш сильно розвивається коренева система трав навесні при низьких температура, і восени. В умовах теплої осені, при достатній кількості вологи в ґрунті, приріст кореневої системи може бути значним. Влітку (червень-серпень), при високій температурі, трави кущаться слабо.

Інтенсивність кущення залежить від біологічних особливостей рослини та факторі навколишнього середовища. Кущення багатьох злаків зменшується, починаючи з 3-4 року життя. При достатній кількості світла, вологи та поживних речовин, молоді паростки швидко формують свою кореневу систему , вивільняючи материнську, яка забезпечує нові паростки водою і поживними речовинами. Тому рекомендовано вносити добрива не лише навесні, але й в період вегетації.

Після скошування і випасання молоді паростки розвиваються із сплячих бруньок. Оскільки врожай сіна і літнього корму формуються в літньо-осінній період, то велике значення для підвищення врожайності має внесення добрив і догляд за сінокосами і пасовищами.

У практиці травосіяння застосовують як одновидові, так і багатокомпонентні травосумішки. Всяка тра-восумішка, як правило, повинна включати метеликові і тонконогові трави у науково обгрунтованому співвідношенні. У свою чергу в тонконогові травосумішки мають включатися злаки з різних біологічних груп — верхові і низинні, кореневищні і нещільнокущові, малорічники і багаторічники. Не слід забувати, що низові трави вводять у травосумішки в невеликій кількості і тільки при укісно-пасовищному використанні трав, оскільки вони розвиваються повільно і при високій нормі висіву можуть значно знижувати врожайність травостою в перші роки.

Бобово-злакові сумішки в травосіянні мають ряд переваг перед посівами одних метеликових чи тонконогових трав. Сумішки трав дають більш повноцінну зелену масу, забезпечують довше використання луків на схилах, у кормових і ґрунтозахисних сівозмінах, бобові уповільнюють старіння злаків, забезпечуючи вищий вихід зеленої маси і сухих речовин. Крім того, сумішки поліпшують структуру грунту, нагромаджують більше органічної речовини в ґрунті тощо.

При підборі компонентів травосумішок враховуються відношення трав до грунту, водного режиму, клімату тощо. Злакові більше потребують родючих ґрунтів з високим вмістом азоту, бобові — краще ростуть на ґрунтах з добрим забезпеченням калієм і фосфором. На ґрунтах високої родючості умови кущіння тонконогових трав більш сприятливі, ніж на підзолистих, супіщаних ґрунтах. Тому норми висіву злакових на родючих ґрунтах повинні бути мен-шими, ніж на бідних ґрунтах.

При підборі травосумішок необхідно враховувати зволоження грунту. Костриця лучна, стоколос безостий, тонконіг лучний, грястиця збірна, конюшина лучна та повзуча краще ростуть на ґрунтах середнього зволоження; тимофіївка, лисохвіст лучний, мітлиця повзуча, конюшина гібридна, очеретянка звичайна — на ґрунтах підвищеної вологості, а житняки, буркун, еспарцет — у зоні недостатнього зволоження.

Триваліше затоплення весняними водами витримують очеретянка звичайна, стоколос безостий (40-50 днів), лисохвіст лучний, тимофіївка, бекманія, тонконіг лучний (20-25 днів) і часто гинуть від затоп-лення конюшина лучна, люцерна, грястиця збірна та ін.

При підборі компонентів для травосумішок кількість видів, що входять до травосумішок і співвідношення їх встановлюють залежно від характеру і тривалості використання травостою.

При сінокісному використанні в травосумішки включають найбільш урожайні верхові тонконогові (стоколос безостий, тимофіївка лучна, костриця лучна та ін.) з однаковим вегетаційним періодом і приблизно з однаковими строками проходження фенологічних фаз з метою отримати в певний час найвищу врожайність та два — три укоси. Для сінокосів тривалого використання (більше 10 років) доцільніше вводити в першу чергу кореневищні злаки, а при короткотривалому (до 3-4 років) їх не включають. При серед-ній тривалості використання (5-7 років) їх вводять у меншій кількості, ніж у сумішках при тривалому використанні.

Бобово-злакові сумішки сінокосів короткострокового використання слід мати за вагою тонконогових і метеликових приблизно по 50 %, а при тривалому використанні — метеликових 30 %. На пасовищах тривалого використання доцільно мати в травостої метеликових близько 20-30 %, верхових злаків до 20 і низових — 50-60 %.

Для пасовищного використання необхідно створювати травосумішки з різними строками достигання (ранньостиглі, середньостиглі та пізньостиглі), що дає змогу подовжити перший цикл випасання на 10-15 днів за рахунок пізніх сумішок, які випасають після ранніх сумішок.

Тривалий час вважалося, що при залуженні потрібно висівати складні травосумішки (8-15 видів трав), проте останніми дослідженнями доведено, що травосумішки спрощеного типу (4-5) за продуктивністю не поступаються перед складними, але значно зменшуються витрати на насіння. Визначальним для сумішок є не кількість компонентів, а пристосованість їхньої до певних екологіч-них і фітоценотичних умов, відповідність їх інтенсивності використання травостою. Дослідженнями встановлено (Слюсар І.Т., 1981; Боговін А.В., 1986), що при довгостроковому використанні найурожайнішими виявилися сумішки з 4-5 верхових кореневищних і нещільнокущових злаків та бобових трав, тобто з рослин з різними ритмами формування врожаю. Такі сумішки утворюють густі та стійкі проти проникнення несіяних, маловрожайних рослин у травостій, з яких отримують корм високої якості.

На родючих польових ґрунтах залуження може проводитись і простішими травосумішками (дві бобові з однією злаковою: конюшина + люцерна + грястиця збірна або костриця лучна, тимофіївка; на схилах Лісостепу та північного Степу — еспарцет + люцерна + стоколос безостий; еспарцет + стоколос безостий або райграс високий, костриця лучна; люцерна + пирій безкореневищний).

При складанні норм висіву слід дотримуватись правила, згідно з яким для травосумішок вони завжди більші, ніж для одновидових посівів багаторічних трав. Середня норма висіву бобових і злакових трав у чистому вигляді в умовах Лісостепу і Степу — 10