млн. схожого насіння, для травосумішок з двома компонентами — 14-15, трьома — 16-17 млн., загальна норма висіву може становити 25-35 кг/га схожого насіння. Це пов'язано з випаданням рослин у перший рік під покривною культурою. Один із компонентів домінує в травостої у першому році використання, інші — у другому, третьому і наступних роках. Так, у сумішці конюшини лучної + люцерни + костриці лучної в перший рік користування добре росте конюшина і до деякої міри гальмується розвиток злакового компо-нента та люцерни до часу його випадання.
Суміш багаторічних трав — це штучно створений фітоценоз-агрофітоценоз, який склався подібно до природних травосумішок. У штучно створених рослинних сумішках рослини-компоненти в більшості випадків є конкурентами у використанні ґрунтової воло-ги, елементів живлення, світла тощо.
У травосумішках має місце взаємовплив рослин не тільки вегета-тивними органами, але й з допомогою кореневих ефемерних сполук із швидко змінним хімічним складом — колінів, що виділяються кореневими системами. Це явище називається аллелопатичним вза-ємовідношенням у фітоценозі. Доведено, що сполуки одних рослин можуть гальмуватись або поліпшувати ріст інших. Кореневі виді-лення деяких бобових є інгібіторами росту кукурудзи. Такі негатив-ні міжвидові відношення рослин у польових умовах можна зменши-ти шляхом розміщення рослин у посіві і отримати повноцінну кормосуміш з оптимальним білково-вуглеводним відношенням.
Доцільно у травосуміші поєднувати конюшину з люцерною, еспарцет з люцерною і буркуном, люцерну і буркун — з одним — двома злаками. У сумішках злакових і однієї бобової рослини бажано поєднувати кореневищні злаки з нещільнокущовими (стоколос безостий з кострицею лучною або грястицею збірною).
При залуженні сіножатей і пасовищ на Поліссі і в північному Лісостепу до травосумішок включають кострицю лучну, стоколос безостий, тимофіївку лучну, грястицю збірну, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, мітлицю білу, конюшину лучну, гібридну і білу, лядвенець польовий, люцерну жовту, а в західних районах — і пажитницю багатоквіткову; на луках з бідними піщаними грунтами — кострицю червону.
У південно-східних районах Лісостепу і Степу до складу сумішок вводять люцерну синю та жовтогібридну, еспарцет, стоколос безостий і прямий, житняк ширококолосий, райграс високий, пирій сизий і безкореневищний та ін.
На заплавних луках, що затоплюються до 25 діб, у сумішки включають стоколос безостий, тимофіївку лучну, мітлицю білу, лисохвіст лучний, тонконіг болотний, а з бобових -— лядвенець польовий та люцерну жовту; при затопленні більше 25 днів — тонконіг болотний, очеретянку звичайну, бекманію звичайну, мітлицю білу. На засолених ґрунтах до складу сумішки входять костриця лучна і східна, лисохвіст здутий, пирій сизий, бекманія звичайна, буркун білий та ін.
Практика показує, що здебільшого на четвертому-п'ятому році користування травостій складається переважно з одних тонконогових. Для отримання високих урожаїв з підвищенням вмісту протеїну необхідно збільшувати норми азотних добрив.