легеневі альвеоли знаходяться в різній мірі розкриття. Під вісцелярною плеврою у верблюдів розташовується прошарок жирової тканини, яка дає відгалуження вглиб легені. Ліпіди цієї жирової тканини знаходяться в кристалічному стані. У диких парнокопитних прошарки міжчасточкової сполучної тканини розвинені слабше, ніж у одомашнених ссавців, близьких до них в систематичному відношенні [10, 12].
Кровоносні капіляри малого круга кровообігу у ссавців, розташовуючись в міжальвеолярних перегородках, обслуговують декілька суміжних альвеол, а у китоподібних, ластоногих і сиренових капілярні мережі розташовуються по обох сторонах легеневих альвеол і обслуговують тільки одну альвеолу.
З приведеного огляду будови легенів видно, що легені в процесі еволюції могли значно ускладнюватися або ж, навпаки, зазнавати зворотного розвитку і зникати зовсім, як це спостерігається у представників родини безлегеневих саламандр, залежно від використання легень як органу дихання. У величезному різноманітті структурних адаптацій органів дихання у тварин, що виникли в процесі еволюції, ті мутації, в результаті яких виникає добре вентильований легеневий дифузний орган, що діє через пігментну транспортну систему, є, очевидно, єдиними адаптаціями, які здатні підтримувати високу інтегруючу активність у вищих хребетних [4].
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І МАТЕРІАЛИ
В анатомії та гістології застосовують різні методи дослідження. Найважливішими є такі [3]:
1. Мікроскопія;
2. Соматоскопія;
3. Препарування;
4. Метод мацерації;
5. Ін'єкційний метод;
6. Просвітлення;
7. Корозійний метод;
8. Рентгеноскопія і рентгенографія органів і частин тіла;
9. Макроскопічне дослідження за методом В. П. Воробйова;
10.Метод розпилювання замороженого трупа або окремих його частин за М. І. Пироговим;
11 Гістологічні та гістохімічні методи.
В нашій роботі ми використовували препаровані органи дрібних ссавців, фіксовані мікрозрізи та гістологічні препарати органів дихальної системи.
Препарувавши органи дихальної системи, їх будову макроскопічно. З різних відділів забирали сегменти для гістологічного дослідження. Взяті сегменти фіксували в 10% розчині формаліну і по загальноприйнятій гістологічній методиці заливали в парафін. Зрізи з парафінових блоків виготовляли товщиною 5-15-20 мкм, фарбували гематоксилін-еозином і вивчали під світловим мікроскопом при різних збільшеннях [4].
Для визначення функції зовнішнього дихання використовують функціонально-діагностичні методи:
Спірографія – це графічне реєстрування змін об’єму легень під час дихання. Цей метод дозволяє отримати інформацію про зміни об’єму легень в часі, тобто про об’ємні швидкості дихання. Отримані дані обробляються і реєструються у таблицях.
Дослідження відношення потік/об’єм. Прилади, які призначені для дослідження відношення потік/об’єм, дозволяють спостерігати криву на екрані дисплею під час виконання тесту і накладати одну на другу криві, отримані при повторних пробах. Після чого мікропроцесор будує і обробляє криву, яка відображає найбільш вдалі результати.
Газоаналітичні методи дослідження структури ЗЄЛ (загальна ємкість легень) – тобто визначення процентного відношення утворених її окремих об’ємних компонентів, допомагає уточнити і диференціювати фізіологічні особливості вентиляційної здатності легень. При використанні газоаналітичних методів вивчення структури ЗЄЛ використовують малорозчинні гази такі як гелій чи азот, що міститься в легенях [1, 7].
Крім того, для вивчення різних стадій онтогенезу використовували архівний матеріал (гістологічні препарати) кафедри гістології та ембріології Івано-Франківського державного медичного університету.
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ОБГОВОРЕННЯ
Зачаток легень людини з'являється на 3-му тижні. Закладка легені являє собою є дивертикулоподібне випинання вентральної поверхні глоткової кишки, яке розростається в каудальном напрямі (і одночасно у вентральному). Дивертикул дає початок епітеліальній вистилці і пов'язаним з нею залозам трахеї, гортані і бронхів, а також респіраторному епітелію альвеол. Сполучна тканина, хрящі і м'язи виникають з клітин мезенхіми, розташованих навколо закладки, що росте. Формуючись в трубку, ця закладка відшнуровується від кишки в своєму каудальному кінці, все більш віддаляється від кишки до тих пір, поки не залишається невелика пов'язуюча ділянка. Ця ділянка і є примітивний вхід в гортань. Якщо це відділення відбулося не повністю, то між гортанню (або трахеєю) і стравоходом можуть виявлятися аномальні утворення [17,18].
3.1. Ембріогенез легень
Розвиток легенів можна розділити на декілька періодів (Додаток 8). Протягом першого з них, що продовжується з 5-го тижня до 4-го місяця розвитку, формується бронхіальне дерево. У наступному періоді (4-6-й місяць внутріутробного розвитку) закладаються респіраторні бронхіоли. Нарешті, з 6-го місяця починається третій період, що продовжується і після народження приблизно до 8-річного віку (Wilson, 1928). В цей час розвивається основна маса альвеолярних ходів і альвеол [28].
Гістогенетичні і формоутворюючі процеси в легенях складні, і до теперішнього часу ряд важливих моментів (наприклад, питання про походження альвеолярної вистилки) залишається не цілком ясним. Немає єдиної думки і про механізм формоутворюючих і гістогенетичних процесів, що призводять до переходу закладки легені від так званої залозистої до каналікулярної і альвеолярної стадій.
Закладка бронхіального дерева і легенів по механізму виникнення і формі нагадує закладку крупної залози. Приблизно до 18 тижнів розвитку закладка продовжує нагадувати залозу (залозиста стадія). Перехід від залозистої до каналікулярної і далі альвеолярної стадій зв'язується більшістю сучасних авторів з пенетрацією закладки кровоносними судинами.
Трансформація легенів, що розвиваються, починається із збільшення діаметру закладок, що мають форму залоз. Там, де сусідні просвіти розширюються, тканина між ними розтягується, стоншується, епітеліальна вистилка втрачається. Врешті-решт перегородка втрачає клітинну структуру і складається в основному з волокон ретикулінів. Подальше стоншування призводить до розриву перегородки. Кінці розірваних волокон скорочуються і товщають. Ряд дослідників (Loosi, Potter, 1958) саме ці потовщення помилково приймали за центри новоутворення волокон ретикулінів. Таким чином виникає типова каналікулярна структура із залишками септ, виступаючими в канали „нішами", залишками зруйнованих залоз. Значна кількість кубічних епітеліальних клітин виявляється десквамірованими. Часто можна бачити групи “залоз”, які вільно лежать в просвіті каналів. Епітеліальні клітини зберігаються в області виступів („стиків") каналів