Застосування материнки показане при апетиті й поганому травленні, особливо при секреторній недостатності шлунково-кишкового тракту при холециститах і дискенезії жовчовивідних шляхів, при ентероколітах, які супроводжуються запорами і метеоризмом при первинній і вторинній аменореї, альгоменореї, підвищеній нервовій і статевій збудливості, пригніченому настрої та при безсонні. Трава материнки входить до складу грудного чаю, потогінних чаїв, вітрогінного чаю і суміші для полоскання горла. Протипоказано приймати настій трави материнки в середину при вагітності і підвищеній секреції шлунка.

42

Як зовнішній засіб вживають для компресів на нариви, набряки, фурункули та висипки для полоскання горла і ротової порожнини при ангінах, стоматитах, гінгівітах та для промивання ран; для спринцювання вагіни при сверблячці, болях і хронічному кольпіті; для миття голови при мігрені, безсонні, випаданні волосся і лупі; для ванн при сверблячках, екземах, скрофульозі й рахіті у дітей. Від нежиті і головного болю, при знепритомленні дають нюхати порошок з трави материнки. Екстракт трави материнки входить до складу препарату уролесану. Як заспокійливий засіб використовують при неврозах, безсонні, істерії, навіть при епілепсії. Фітотерапевти як шлунковий засіб включають її в індивідуальні збори: при атонічних запорах, при спазмах травних шляхів, хронічних гастритах, виразковій хворобі, в т.ч. і 12-палої кишки, при ентероколітах із запорами і здуттям; як жовчогінний і протизапальний , протибактеріальний засіб при захворюваннях печінки і жовчного міхура, при жовтянці, холециститах, дискенезії жовчних шляхів. Саму материнку фітотерапевти рекомендують приймати у вигляді настою з 2-х столових ложок трави на півлітра (в термосі) три рази на день за півгодини до їжі.

Термін зберігання сировини 3 роки.

Чебрець повзучий. Тhymus герtаns Кlок.

Невеликий ( до 20 см. заввишки) півкущик родини губоцвітих. Стебло прямостояче або підведене, дуже гіллясте, в нижній частині здерев'яніле; гілки трав'янисті, тонкі чотиригранні сірувато опушені,

цілокраї, з крапчастими залозками і загорнутими донизу краями, дуже запашні. Квітки дрібні, неправильні в пазушних пів зонтиках, що утворюють несправжні кільця, зібрані у рихлі китицевидні суцвіття; віночок двогубий, лілувато-рожевий, рідше білий. Плід складається з чотирьох однонасінних горішкоподібних часток. Цвіте у червні - липні.

43

Батьківщина чебрецю - західні райони Середземноморського узбережжя. На півдні України його культивують як лікарську та ефіроолійну рослину.

Трава чебрецю повзучого містить ефірну олію (0,8-1,2%), флавоноїди, тритерпенові, оксикоричні і інші кислоти. До складу ефірної олії входять тимол (до 42%) карвакрол, цимол, пінен, борнеол, карпіофілен, ліналоол і інші терпеноїди.

У науковій медицині використовують тимол і пертусин.

Трава чебрецю містить ефірну олію (від 0,2 до 1,5%), флавоноїди, дубильні і гіркі речовини, камедь, тритерпенові кислоти (урсолова і олеанолева), мінеральні солі і інші сполуки. До складу ефірної олії входять тимол, карвакрол, тимол, а і Р-пінен, у-терпінен, а-терпінсол, борнеол, ційгеберен і інші терпеноїди.

Галенові препарати чебрецю повзучого виявляють відхаркувальну антибактеріальну, спазмолітичну і знеболюючу дію, заспокійливо діють на центральну нервову систему, збуджують виділення шлункового соку. Їх можна давати при ларингітах, трахеїтах, бронхітах, бронхопневмоніях, при шлунково-кишкових захворюваннях, що супроводжуються зниженням шлункової секреції, атонією або спазмами кишечнику, метеоризмом. У народній медицині, крім того, вважається добрим засобом для лікування коклюшу, туберкульозу легень, безсоння, задишки, бронхіальної астми, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, геморої, при захворюваннях суглобів, паралічах, крижово-поперековій невралгії, у випадку інвазії стьожковими гельмінтами, від алкоголізму та при

альгомекорії. Як зовнішній засіб чебрець використовують при запальних захворюваннях ротової порожнини і ротоглотки, викликаним гнійними бактеріями (полоскання); у разі нервових і шкірних захворювань, ревматизму (ванн); при запальних захворюваннях піхви, болях, особливо у жінок

44 похилого віку (спринцювання). Препарати протипоказані при вагітності, декомпенсації серцевої діяльності, хворобах печінки і нирок.

Зовнішньо тимол застосовують для дезинфекції ротової порожнини, зіву й носоглотки, для лікування грибкових уражень шкіри. Всередину його призначають як антисептичний засіб при поносах і метеоризмі для зменшення бродіння в кишечнику і як глистогінний засіб при анкілостомі к дозі трихоцефальозі та некаторозі. Пертусин використовують як відхаркувальний засіб при бронхітах і коклюші. Галенові препарати чебрецю

використовують при тих захворюваннях, що й препарати чебрецю повзучого.

М'ята перцева - Меnthа рірегіtа L.

Багаторічна трав'янисто-опушена рослина родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30-55 см. заввишки Листки супротивні, коротко черешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зі споду по жилках коротко волосисті. Квіти дрібні майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла кільця, що утворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіттю чашечка правильна, п'ятизубчаста, з десятьма повздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири - або п'ятилопатевим відгином, червоно-фіолетові з білуватою трубочкою. Плід складається з чотирьох однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні - липні м'ята перцева в дикому стані не росте. Являє собою гібрид, одержаний від схрещування м'яти водяної (Меnthа aguatica) з м'ятою колосковою (Меnthа sрісаtа) або зеленою (Меnthа viriolis). У лісостепових районах України її вирощують як лікарську та ефіроолійну рослину.

Для виготовлення ліків використовують траву і листя м'яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одержати

45 листя, яке використовують для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмочують