Сьома і шоста – це тераси, що утворені алювіальними і флювіогляціальними відкладами карпатських річок мають спільні риси: а) їх покривний характер, поширення на вищих поверхнях сучасних вододілів, що свідчить про їх велику водність порівняно з сучасними річками; б) наявність потужних галечників в основі терасових покривів, які перекриті з поверхні плащем без лесових суглинків; в) забарвлення галечників сполуками заліза; г) наявність у галечниках добре обкатаних кременистих порід і яшм жовтого і рожевого кольорів.

Цими рисами акумулятивні річкові відклади суттєво відрізняються від молодших і менш потужних відкладів, і простягаються вузькими смугами вздовж річок, утворюючи схили їх долин. Отже, молодші відклади мають характер не покривів, а терас, які теж складені галечниками з карпатських і подільських порід і перекриті суглинками, часто лесовидними.

Такими молодшими терасами є п’ята, четверта, третя, друга, перша і заплава.

П’ята та четверта тераси в долині трапляються невеликими фрагментами. Третя – добре виявлена: вона широка (досягає кількох кілометрів), утворюючи улоговину – Бистрицьку. За складом вона справжня акумулятивна, утворена товщею (15-20м.) галечників, перекритих нелесовими суглинками. Друга тераса має набагато меншу ширину; висота 6-8м. Потужність алювію невелика (4-6м.), отже, вона цокольна. Першу терасу можна назвати частково високою заплавою, тому що під час паводків її затоплює. Вона є досить широка.

Заплавні відклади (алювіальні) залягають на цоколі з корінних порід, в який врізаються русла річок, але в районах Бистрицької улоговини потужність заплавного алювію зростає, а сама заплава значно розширюється.

2.4. Грунти

На дослідній території переважають лучно-болотні, дерново-підзолисто-глеєві та дернові грунти.

Дерново-підзолисто-глеєві грунти на Передкарпатті утворюють основний фон на середніх та високих терасах.

Характерна риса цих грунтів – чітка диференціація на горизонти за підзолистими тилом. Гумусовий горизонт – безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину від 2 до 25 см. Має велику щільність, призматичну структуру, інтенсивне утворення мінералів (окиси Al і Fe). Він в’язкий, липкий, здатний до набухання. Глибина елювіального горизонту від 20-30см до 70-80см.

В умовах надмірного зволоження грунти надмірно зволожені і оголені, що відбивається на фізико-хімічних властивостях і знищує родючість. Вони дуже вилуговані, бідні основами і валовими запасами поживних речовин, бідні на перегній (1,0-2,5%).

Лучні грунти поширені в заплавах і двох надзаплавних террасах Бистриці. Вони утворились під лучною рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня грунтових вод. Вони мають добре розвинений профіль. Гумусовий горизонт сягає 20-40 см. він темно-сірого кольору, дрібно-зернистої структури, ущільнений. В лучних грунтах міститься 3,1% перегною. Реакція грунтового розчину середньо- або слабокисла.

Лучні грунти мають досить високу родючість. В місцях, де їм не загрожує змив паводками їх використовують під городні чи зернові культури, але переважно, як природні кормові угіддя.

Лучно-болотні грунти залягають у заплавах річок. В них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю нагадують лучні грунти. Гумусовий горизонт сягає не глибше 20 см. Характерні високою родючістю, містять 5,3% гумусу, навіть до 8%. Реакція ґрунтового розчину слабо кисла, гідролізна кислотність невисока.

Використовують як високопродуктивні угіддя (сіножаті), іноді під овочеві культури.

2.5. Поверхневі води

Бистриця бере свій початок на північних схилах Карпатських гір, має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна площа басейну – понад 2520 км2. Конфігурація річкової системи має своєрідний характер.

Власне Бистриця, невелика за довжиною ріка (17 км), є наче стовбуром, який розгалужується біля села Вовчинець на три вітки-річки: Бистрицю Надвірнянську, Бистрицю Солотвинську і Ворону, витоки яких починаються у Карпатах. Всі три ріки в своїй середній і нижній течії протікають через Бистрицьку улоговину. Найбільша ріка – Бистриця Надвірнянська (94 км); площа водозбору – 1580 км2, густота – 1,2 км2, яка бере початок на північному схилі гори Чорна Клева на висоті 1600м. Найбільші її притоки – Салат рук, Довжинець, Земниця, Горохолина та інші.

Найвищий за розташуванням населений пункт в долині ріки – село Бистриця, а найбільший – село Зелена. Майже до села Пасічна долина вузька, береги високи, схили круті і вкриті густими лісами.

Від села Пасічна – долина ріки розширюється, а біля Надвірної досягає 3 км. Від Надвірної до злиття її з Бистрицею Солотвинською ріка протікає в широкій долині, береги низькі, складені переважно галечником, звичайно безлісі або вкриті чагарниками.

Русло річки розділяється на густу сітку рукавів. Швидкість течії значна і коливається від 2 м/с в горах до 0,7 м/с на рівнині Бистрицької улоговини.

Бистриця одержує живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим.

Снігові води живлять ріку з березня по травень, коли танення снігу охоплює всю територію Передкарпаття і Карпат. В теплий період року, коли випадає близько 80%річної суми опадів ріка одержує дощове живлення, однак в цей час більша кількість вологи витрачається на випарування.

Гідрологічний режим Бистриці дуже складний. Річний хід стоку і рівнів характерний різними коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні – від танення снігу, влітку і восени – від випадання сильних дощів, взимку – внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Передкарпатті.

2.6. Клімат

На даній території циркуляція атмосфери, як кліматотворчий фактор, виявляється у переносі атлантичних, континентальних і арктичних повітряних мас, а також у чергуванні циклонів і антициклонів.

Основна причина великої кількості опадів в даній місцевості – часте