У розвитку цієї форми трихофітії головним чинником є розлади функції залоз внутрішньої секреції ( в основному статевих ) , вегетоневроз , гіпо – та авітаміноз А. Суб’єктивні розлади хворих не турбують , інколи захворювання супроводжується легким зудом.

Хронічна трихофітія волосистої частини голови зустрічається виключно у жінок. Протікає без запальних явищ і характеризується дифузним або дрібно вогнищевим лущенням шкіри в ділянках скронь або потилиці, можуть бути й вище згадані “пеньки” волосся , “чорні крапки”, дрібні атрофічні рубчики.

Зустрічаються також поодинокі випадки трихофітії долонь і підошв , що характеризуються гіперкератозом шкіри і лущенням – переважно кільцевидної форми так звані “повітряні міхурці”. Іноді супроводжуються з ураженням нігтів. Найчастіше поражаються нігтьові пластинки китиць. Процес

починається з вільного краю нігтя , рідше з луночки. В товщі нігтьової пластинки появляються сірувато – білі плями і тяжі. В подальшому ніготь потовщується , стає рихлим і кришиться. Поступово пораження може перейти на всю нігтьову пластинку.

Нерідко зустрічається інфільтративно – нагнійна , або глибока трихофітія , яка виникає в наслідок зараження грибами Trichophyton gypseum I Trichophytonfaviforme, що паразитують на тваринах ( рогата худоба , коні ).

Захворювання найчастіше спостерігається у сільського населення , особливо серед працівників тваринницьких ферм ( доярки , телятниці , конюхи ). Від людини захворювання парабається дуже рідко.

При глибокій трихофітії волосистої ділянки голови утворюється обмежений пухлиноподібний інфільтрат круглої форми червоно – синюшного кольору. Поступово збільшуючись у розмірах , інфільтрат досягає величини 6 - 8 см у діаметрі. Спочатку інфільтрат має твердувату консистенцію , на його поверхні в цей час бачать окремі волосини , обламані на висоті 2- 4 мм над рівнем шкіри , та фолікулярні пустули. У подальшому інфільтрат розм’якшується в наслідок втягування у процес численних волосяних фолікулів і перефолікулярних тканин; поверхня його покривається гнійно – кров’янистими кірками , після їх видалення оголюються дрібні фолікулярні отвори , з яких під час стискування унфільтрату виділяється гній. Уражене волосся відокремлюється разом із гноєм і кірками.

Пальпація інфільтрату супроводжується різким болем , нерідко регіонарні лімфатичні вузли збільшуються і стають болючими , підвищується температура тіла , з’являється кволість. Вогнища ураження можуть спонтанно , через 2-3 місяці загоїтися , залишивши на своєму місці рубцеву алопецію.

Інфільтративно – нагнійна трихофітія ділянки бороди та вусів , або паразитарний сікоз , має таку саму клінічну картину , як і у разі попередньої

локалізації , але відрізняється дрібнішими інфільтратами та множинністю вогнищ.

На гладенькій шкірі виникають різко обмежені , круглої форми , підвищені над рівнем шкіри інфільтрати (бляшки) яскраво – червоного кольору , покриті фолікулярними пустулами , гнійними кірками та лусочками. Проіснувавши декілька тижнів , такі бляшки без лікування самостійно загоюються , залишаючи пігментацію та дрібні фолікулярні рубчики.

3.4 Клініко – морфологічні зміни в шкірі при кандидозі.

За останні роки великої актуальності набули прблеми боротьби з кандидозами. Кількість хворих на кандидоз збільшується з кожним роком. Цьому сприяють чинники , які знижують реактивність організму : злоякісні пухлини , лейкози; СНІД та інші набуті й уроджені імунодифіцинтні стани , трансплантація органів; тривала і масивна антибіотикотерапія (дисбактеріоз) , стероїдна терапія , зниження активності сироваткової фунгістази і лізоциму , які пригнічують дріжджову флору ; ендокринопатії ( цукровий діабет , ожиріння , синдром Кушинга , гіпопаратиреоїдизм , гіпотиреоїдизм ) ; тривале вживання гормональних контрацептивів ( естрогенний компонент сприяє підвищенню концентрації глюкози в крові і секретах ) , метронідазолу (трихополу) ; а також місцеві впливи ( мацерація, тривалі оклюзійні пов’язки із кортикостероїдними мазями).

Збудниками кандидозу є дріжджоподібні гриби роду Candida albicans (або Monilia).Вони у великій кількості існують у природі на овочах , фруктах , а також на здоровій шкірі та слизових оболонках травного каналу як у дітей , так і у дорослих.

Кандидоз складок шкіри (дріжджова опрілість) зустрічається найчастіше у пахвинно – калитковій ділянці , міжсідничній складці , під молочними залозами і в складках живота у надто гладких людей , особливо жінок.

В товщі складок появляються дрібні міхурці з тонкою рихлою кіркою ; в подальшому вони вскриваються. Утворена ерозія швидко збільшується в розмірах і зливаючись , утворюються обширні ерозивні ділянки великих розмірів. Вогнища ураження яскраво – червоного кольору , блискучі наче вкриті лаком , на поверхні білий наліт , у глибині складок тріщини , контури вогнищ чіткі і виходять за межі дотикових поверхонь , іноді поліциклічні , по краю – відшарування епідермісу , а по периферії – множинні відсіви.

Частіше всього поражаються міжпальцеві складки кистей. Міжпальцьова дріжджова ерозія найчастіше буває у працівників кондитерських виробництв , посудомийок , працівників плодоовочевих баз , фруктовоконсервних заводів , тобто має риси професійного захворювання.

Уражена шкіра міжпальцевих складок , переважно між 3 і 4 пальцями кисті , має яскраво –червоний колір з чіткими межами , у центрі – волога ерозія темно – червоного забарвлення з незначною серозною секрецією. Див додаток 6.

Хворі скаржаться на відчуття печіння й свербіжу. Захворювання характеризується частими рецедивами і тривалим перебігом.

Дріжджова оніхія й пароніхія проявляється інфільтрацією , набряком і почервонінням валиків нігтя , швидким зникненням нігтьової шкірочки. Під час надавлювання на задній нігтьовий валик з – під нього може виділятись невеличка кількість гною. Спочатку нігті мають нормальний вигляд , але