Терміни “расознавство” і “етнічна антропологія” нерідко вживаються як рівнозначні. Етнічна антропологія -- тільки частина расознавства, що вивчає антропологічний склад народів світу і проблему етногенезу.

Антропологія в цілому, а особливо розділи, присвячені проблемі походження людини і його рас, із самого зародження знання про природу людини були ареною жорстокої ідеологічної боротьби між матеріалістичною наукою, з одного боку, і ідеалістичним і метафізичним світоглядом -- з іншої.

В основі антропологічної методики лежить антропометрія, чи вимір розмірів людського тіла. Необхідність кількісної характеристики випливає з того, що всі розміри виявляють безупинну мінливість, причому, як правило, межі коливань розмірів однієї якої-небудь групи людей заходять за межі коливань іншої. Це явище, називається “трансгресивною мінливістю”, мабуть, приводить до необхідності числових визначень.

2. Історія розвитку Антропологічної науки

Як самостійна область науки антропологія виникла пізно -- наприкінці XVIII -- на початку XIX століття. Однак найбільш ранні спроби зрозуміти місце людини в природі, його подібність з іншими організмами, його своєрідність, варіації людського типу по різних країнах, вікові зміни, пояснити його походження є, очевидно, настільки ж древніми, як саме наукове знання взагалі. Основні етапи формування антропологічних знань збігаються з поворотними періодами історії людського суспільства. Переходи від однієї соціально-економічної формації до іншої, що супроводжувалися бурхливою переоцінкою цінностей, боротьбою між старим і новим світоглядом, підйомом чи катастрофою тисяч індивідуальних доль не могли не вести до глибокого роздуму про сутність людської природи. Люди хотіли знати про “призначення” людини, про сили, що привели людину у світ і які, озброївши її розумом, підняли над усіма живими істотами й у той же час зробили жертвою незлічимих нещасть і соціальної несправедливості. Зачатки наукових знань про людину виникли в надрах античної філософії. В у творах філософа мілетської школи Анаксимандра (610--546 р. до н.е.), що намагався пізнати походження і розвиток буття -- безмежного, чи “апейрон”, викладаються ідеї про виникнення людини шляхом ряду перетворень його її -- тварин. Зачатки еволюційного погляду на людину можна знайти в Демокрита (близько 470-380 р. до н.е.) і в Эмпедокла (490-430 р. до н. е.). Античні філософи прагнули визначити головні джерела відмінностей людини від тварин. Анаксагор (500-428 р. до н.е.), Сократ (469--399 р. до н. е.) висловлювали думку, що людина зобов'язана своїм високим положенням у світі наявності в неї руки. Думки про величезну роль слова (мови) для людини розвивав знаменитий афінський учитель красномовства Исократ (436-338 р. до н.е.).Однак філософія була не єдиним джерелом, що породжувало антропологічні узагальнення. Зоологічні спостереження над домашніми і дикими тваринами також вели до міркування про місце людини в органічному світі. Анатомування тварин і вивчення захворювань людини сприяли росту знань про явища мінливості окремих органів людського тіла під впливом їхніх функцій.

Варто вказати, що анатомічні знання накопичувалися ще задовго до того, як вони одержали відображення в працях грецьких учених.

Широко відомо високе мистецтво бальзамування трупів у Древньому Єгипті. Воно, безсумнівно, вимагало знань в області будови людського тіла. Реалістичною, вражаючою своєю портретністю, скульптура Древнього Єгипту також безсумнівно припускає достатнє знайомство з анатомією. Те ж варто сказати і про скульптуру древнього Криту.Спостереження мандрівників знайомили античних людей із племінними, расовими відмінностями людей. Таким чином, накопичувалися знання, що надали ходу розвитку науки допомагали висвітлювати питання про походження людини (філософія, зоологія), про морфологічні варіації в людини (медицина), про людські раси (географія).Алкмеон Кротонський (близько 500 р. до н.е.), розсікаючи трупи тварин, зробив ряд анатомічних відкриттів. Один з найвідоміших лікарів стародавності -- Гіппократ (460-356 р. до н.е.) -- вивчав вплив клімату на організм людинии; йому ж належить навчання про темперамент, побудований на уяві про чотири “соки” людського тіла: кров, жовту жовч, чорну жовч і слиз. Перевага крові, по Гіппократові, характерно для сангвініка, жовтої жовчі -- для холерика, чорної жовчі -- для меланхоліка, слизу -- для флегматика.Велике значення для розширення географічного кругозору в античному світі мали подорожі Геродота (484-406 р. до н.е.). До наших днів його твору -- одне з найважливіших джерел для вивчення побуту і вдачі древніх народів, а до деякої міри і їхнього фізичного типу. Так, описуючи колхів (предків грузинів, жителів Колхіди), Геродот казував, що вони темношкірі і кучерявенькі. Описуючи жителів північного Причорномор'я, Геродот повідомляв, що велике і численне плем'я, що жило між верхнім Доном і середнім плином Волги, -- будини -- “усі блакитноокі і рудоволосі”. Свідчення такого роду дуже коштовне, тому що вони доповнюють дані палеоантропології і дозволяють скласти уявлення про поширення деяких антропологічних типів до епохи “переселення народів”.Вивчення людини досягає в античний час своєї вершини в Арістотеля (384-322 р. до н.е.). У своїх працях “Істерія тварин”, “Про частини тварин”, “Про виникнення тварин”, “Про душі” Аристотель закладає основи вивчення тварин. Він розробляє класифікацію, розглядає функціональну роль частин тіла, а також механізмів їхнього виникнення, аналізує кореляції (зв'язку) частин. Він широко використовує порівняльний метод вивчення і вводить у біологію принцип аналогії. Аристотелю належить ідея “сходів істот” ряду чи поступового підвищення організації. Варто мати на увазі, що хоча погляди Арістотеля були далекі від ідей еволюції, однак його принцип ступенеподібного розташування істот зіграв у XVIII ст. велику роль у розвитку еволюційного навчання.Арістотелю належить величезна заслуга в розробці проблеми