Найкращі умови для азотного живлення рослин складаються при заробці підстилкового гною під мілку оранку на 12 - 14 см з чизельним обробітком ґрунту на глибину 32 - 34 см .

2. Фосфатний і калійний режими ґрунту в умовах тривалого використання добрив в польовій сівозміні відзначаються нагромадженням в орному шарі рухомих форм фосфору і калію. На варіантах без добрив їх вміст залишався на вихідному низькому рівні і становив 5,8 - 7,2 мг/100 г ґрунту. При використанні середніх для сівозміни доз добрив (60 т/га гною + N120Р80К180) досягнуто значень підвищеного і високого вмісту Р2О5 (20,6 мг/100г ґрунту) і К2О ( 19,0 мг/100 г ґрунту). При використанні окремо відповідних доз гною та мінеральних добрив їх вміст був значно нижчим і становив – 13,0 - 13,9 і 14,6 - 16,8 мг/100 г ґрунту. В кінці вегетаційного періоду рівень забезпеченості рухомими формами фосфору ґрунту відповідав середній градації.

Зміни фосфатного і калійного режимів ґрунту за різних способів обробітку були менш динамічними порівняно з фондом мінерального азоту ґрунту.

3. Зміна коефіцієнтів використання поживних речовин з добрив тісно пов’язана з рівнем удобрення в сівозміні. Для середніх доз гною (40 - 60 т/га) вони були в межах N – 20 - 25, Р –16 - 21, К – 42 – 54 %, для високої дози гною (120 т/га) і подвійної дози NРК – переважно вдвічі нижчими.

Істотний вплив на підвищення коефіцієнтів використання поживних речовин з гною мав чизельний обробіток ґрунту. Проведення такого обробітку  на фоні мілкої оранки підвищувало в 1,2 і 1,8 рази коефіцієнти використання поживних речовин з ґрунту та гною порівняно із загальноприйнятою технологією.

4. Мінералізація органічної речовини гною найбільш інтенсивно відбувається у верхньому 0 - 10 см шарі ґрунту, досягаючи значень втрат вуглецю протягом 6-місячного терміну спостережень 51,6 - 56,9 %. На глибині 30 см ці втрати знижуються в 1,5 і 4,6 рази, азоту - втричі на початку вегетації і в 1,7 рази через півроку, уповільнюється звільнення фосфору і калію в 2 - 3 рази. Це свідчить про більш швидкі темпи мінералізації гною при мілкій заробці і можливість збільшення запасів рухомих форм поживних речовин у ґрунті на протязі вегетаційного періоду в перший рік внесення гною.

5. Комплексне окультурення дерново-підзолистого ґрунту за рахунок сівозмінного фактору, систем удобрення і диференційованого обробітку ґрунту створює передумови для високої продуктивності при вирощуванні картоплі. За сприятливих умов, середня врожайність бульб картоплі без застосування добрив становила 153 ц/га., при використанні 40 - 60 т/га гною на фоні N120Р80К180 вона була найвищою – 305 - 316 ц/га. Подвоєння доз гною і мінеральних добрив не забезпечувало підвищення врожайності бульб. Роздільне внесення цих доз гною і мінеральних добрив зменшувало врожайність картоплі на 14 - 64 ц/га, що свідчить про агрономічну доцільність в зоні Полісся органо-мінеральної системи удобрення з помірними дозами добрив.

6. Важливі резерви підвищення врожайності картоплі відкриваються внаслідок підбору ефективних способів обробітку ґрунту. Для дерново-підзолистих ґрунтів найбільш вигідним є обробіток ґрунту, який полягає в мілкій оранці на 12 -14 см з наступним чизелюванням на глибину 32 - 34 см та внесенням добрив. Цей агротехнічний захід дозволив підвищити урожайність картоплі порівняно із звичайною оранкою (контролем) на          99 ц/га і забезпечив найбільш ефективне використання поживних речовин органічних добрив рослинами картоплі (приріст врожаю – 71 ц/га). Порівняно з традиційною оранкою і внесенням 60 т/га гною чизельний обробіток ґрунту на фоні мілкої оранки забезпечував підвищення врожайності на 67ц/га або 40,6 %. Поєднання глибокої оранки і чизелювання було менш ефективним від зазначеної технології.

7. Тривале і систематичне застосування органічних і мінеральних добрив та диференційованого обробітку ґрунту в польовій сівозміні визначає сприятливий вплив агрозаходів на якісні показники врожаю бульб картоплі, особливо при застосуванні помірних доз добрив в органо-мінеральній системі удобрення та при внесенні гною під мілку оранку з наступним чизелюванням ґрунту на глибину до 34 см.

8. Показники якості бульб визначаються системою удобрення. Найкращу якість продукції забезпечувала органо-мінеральна система з помірними (40 - 60 т/га) дозами підстилкового гною. Суто мінеральна система удобрення з подвійною дозою NРК на 20 % знижувала якісні показники бульб картоплі.

9. Встановлено пряму залежність вмісту нітратів в бульбах картоплі від погодних умов і доз азотних добрив. У сприятливі за погодними умовами роки навіть високі дози добрив не підвищували вмісту нітратів понад 86 -   94 мг NО3 на 1 кг сирої речовини бульб при ГДК – 120 мг/кг, тоді як в екстремальні роки на більшості варіантів (як на високих так і помірних агрофонах) перевищення ГДК становило 1,4 - 2,6 рази. Залежність вмісту нітратів у врожаї бульб картоплі від способу обробітку ґрунту є незначною.

10. Встановлено чітку залежність ураженості паршею звичайною і лежкості бульб картоплі від удобрення і способів обробітку ґрунту. З підвищенням доз добрив, особливо органічних до 120 т/га, зростала враженість бульб картоплі паршею до 26 – 29 %. Бульби вирощені на високих агрофонах на 11,5 - 18,2 % більше втрачали у вазі під час зберігання порівняно із бульбами вирощеними при застосуванні помірних доз добрив, а кількість гнилих бульб навесні досягала 3 %, тоді як при внесенні помірних доз добрив не перевищувала 1,4 %.

Чизельний обробіток ґрунту майже на 8 % знижував ураженість бульб паршею звичайною порівняно із варіантами без нього, кількість гнилих бульб при зберіганні була  найнижчою і не перевищувала 0,7 %.

11. Високу економічну і енергетичну ефективність застосування добрив забезпечувало використання помірних доз підстилкового гною (40