Друга група – включає види середньої стійкості, які повний розвиток отримують в сприятливих умовах, а в найбільш несприятливих умовах виявляють помітні зміни в розвитку. Ці умови впливають на величину органів і зменшують життєздатність рослин. У найбільш несприятливих умовах часто вже в липні спостерігаємо некроз країв листків, які нерівномірно відмирають і опадають протягом літа і ранньої осені. Це пов’язано зі скорочення вегетаційного періоду і веде до зниження біологічних та естетичних функцій рослини. Такі види не підходять для вирощування у несприятливих умовах міського середовища. Водночас їх можна використовувати біля вулиць, у скверах, на ділянках з натуральною плодючою і забезпеченою вологою землею. До них належать: ялина звичайна, ялина колюча, ялівці-козацький, віргінський, звичайний і сибірський, сосна чорна, кримська і гірська, туї – західна і гігантська, всі види барбарису, береза повисла, виноград, вишня звичайна, дуб звичайний, всі види горіха, горобина, різні види тополі, плющ, липи та інші.

Третя група – представлена видами, найбільш уразливими до несприятливих міських умов. Нормально вони розвиваються тільки в умовах, близьких до натуральних. Лише тоді їх розвиток погоджується з ритмікою місцевого клімату, а рослини досягають нормальних розмірів і проходять цикл непорушеного генеративного розвитку. На відміну від попередньої групи рослин тут відсутнє натуральне забарвлення листків. Відмирання листків починається з країв і поступово переходить до середини. Передчасно відмерлі листки не опадають зразу, а тривалий час залишаються на деревах. Їм характерне ослаблення натурального розвитку всіх фаз. Затримка ритміки розвитку має помітний негативний вплив на подальший ріст і життя рослин: рослини входять з недорозвинутою фазою розвитку в зиму, що веде до пошкодження сильними морозами. Відбивається це на рослинах у наступному році, оскільки розвиток починається з ослаблених, а не з добре розвинутих влітку і восени минулорічних пагонів. Якщо це явище повторюється багато разів підряд, веде до сильного ослаблення рослин, поступового всихання пагонів і зниження генеративного розвитку. На кінцевому етапі свого життя рослини виробляють тільки недорозвинуті вегетативні органи. Це призводить до відмирання молодих рослин, часто до досягнення ними віку біологічної зрілості. Ці види не переносять несприятливих умов. До цих рослин належать: ялини - звичайна, Енгельмана, сибірська і східна, всі види ялиць, сосни - звичайна, Веймутова і Банкса, ялівець віргінський, береза пухнаста, бук європейський, граб звичайний, дуб північний, гіркокаштан та інші [34].

Таким чином, можна стверджувати, що адаптованість рослин до впливу урбогенних чинників є диференційною, що слід враховувати при формуванні екологоефективних культур фітоценозів у містах та плануванні моніторингових досліджень на урбанізованих територіях. Це дасть можливість рослинам краще виконувати свої екологічні та естетичні функції.

1.2. Біоіндикаційні спостереження за хвойними рослинами у міських фітоценозах

Рослинний покрив як важлива складова біосфери відображає її загальний стан і перебіг майже усіх процесів, що відбуваються на планетi. Оцінка дії цих факторів за допомогою біологічних систем покладена в основу методу біоіндикації [36].

Біоіндикація ( від грец. bios- життя і лат. – indicare – вказувати ) – оперативний моніторинг навколишнього природного середовища на основі спостережень за станом і поведінкою біологічних об’єктів ( рослин, тварин та ін.. ) [28].

Відповідно до цього організми або угрупування організмів, життєві функції яких тісно корелюють з певними факторами середовища та можуть застосовуватись для оцінки його якості, називають біоіндикаторами [5,40]. Таке визначення стосується як індикації природних умов існування (широке визначення біоіндикації), так і застосовується для оцінки впливу антропогенних факторів середовища (вузьке визначення) на основі зміни кількісних характеристик біологічних об’єктів і систем. Але оскільки антропогенні зміни діють на живі організми аналогічно натурним факторам, а значна частина натурних факторів антропогенно змінена, то екологічні відмінності між широкими і вузькими визначеннями біоіндикації не є такими принциповими [40].

У зв’язку з загальною екологізацією різних наукових напрямів, людського мислення загалом методи біоіндикації усе частіше використовують сучасні науковці, зокрема і в моніторингу навколишнього природного середовища. Під впливом забруднення довкілля змінюються еколого-фізіологічні ознаки: пігментація, забарвлення рослин [36]. Біоіндикація має певні переваги як метод отримання безпосередньої інформації про зміни стану біоти в конкретних умовах забруднення, але він повинен поєднуватись з хімічними і геофізичними дослідами для отримання не лише якісних, а й кількісних відомостей [40].Дослідники розглядають рослини як найбільш чутливі і надійні індикатори забруднення атмосфери. Рослини, що ростуть у місті, страждають від вихлопних газів автомобілів і диму з труб. Вони рано старіють, рідшає та деформується їх крона, передчасно жовтіє та опадає листя і хвоя [2]. Якщо хвойні ростуть поблизу промислових підприємств, то чим сильніше забруднене повітря, тим швидше опадає хвоя. В нормі хвоя опадає через 5 – 6 років, тоді як біля промислових підприємств значно раніше [43]. Індикаторні рослини можуть використовуватись для виявлення окремих забруднювачів повітря, так і для оцінки загального якісного стану природного середовища. Фітотоксична дія атмосферних забрудників виявляється шляхом спостереження за дикорослими і культурними рослинами, що ростуть в зоні забруднення [8].

При біоіндикації зміни в біологічній системі завжди залежать як від антропогенних, так і від природних факторів середовища.