В міських екосистемах виділяють три категорії фітомеліорантів [34]:

1) спеціальні, де зовсім виключається господарська діяльність, спрямована на одержання продукції (лісопарки, парки, сади і сквери, заповідники і заказники тощо );

2) продукційні, де фітомеліоративні функції виконуються без шкоди для головного продукційного використання (ліси, агроценози, вітаценози тощо );

3)рудеральні-спонтанна рудеральна (бур’яниста) рослиність, яка часто виконує таку ж роль, як і вищезгадана культурна рослинність міста.

Особлива роль у міських фітоценозах належить хвойним деревним рослинам, які широко використовуються в озелененні міст, що зумовлено їх високою сануючою здатністю [20]. Тому дослідження резистентності хвойних рослин до комплексу урботехногенних факторів, встановлення діагностичних ознак ушкодження та виявлення можливих способів адаптації до умов урбоекосистеми є актуальним. Велике значення при формуванні адаптивного потенціалу хвойних рослин за дії несприятливих антропогенних чинників має накопичення в деревині великої кількості ліпідів і смоляних кислот, а також зростання вмісту ненасичених жирних кислот, що входять до складу ліпідів [8].

Серед деревних рослин, як вказує В. С. Ніколаєвский, найбільшу стійкість до полютантів проявляють не місцеві, а інтродуковані види, що успішно акліматизувались. Це пояснюється їх підвищеною екологічною пластичністю, яка виробилась в процесі еволюції та інтродукції [41].Значення хвойних деревних порід-інтродуцентів найважливіше в лісовому господарстві, полезахисному лісорозведенні, садово-парковому будівництві, ландшафтній архітектурі, озелененні міст [21]. За окремими літературними даними, велика кількість інтродукованих хвойних стійкі до промислових викидів та зовнішніх впливів іншої етіології. Хвойним характерна висока холодостійкість, яка сприяє наявності в тканинах смоляних речовин, яких в листяних породах немає. В склад смол входять речовини вторинного метаболізму. Деревні рослини, які володіють підвищеною холодостійкістю, ксеноморфними анатомо-морфологічними рисами будови є стійкими і до аеротехногенного забруднення [41].

Відомо, що на забруднення середовища найбільш сильно реагують хвойні деревні рослини. Характерними ознаками неблагополуччя навколишнього середовища, і особливо газового складу атмосфери, слугує поява різного роду хлорозів і некрозів, зменшення розмірів ряду органів ( довжина хвої, пагони поточного року і минулих років, їх товщини, розміру шишок, скорочення величини й кількості закладених бруньок ), зменшення галуження. Через менший ріст пагонів і хвої в довжину в забрудненій зоні спостерігається зближення відстані між хвоїнками ( їх на пагоні більше, ніж у чистій зоні ). Спостерігається потовщення самої хвої, зменшується тривалість її життя (1-3 роки в забрудненій зоні і 6-7 років- у чистій ). Вплив забруднення викликає також стерильність насіння (зменшення його схожості ).Всі ці ознаки не специфічні, але в сукупності дають доволі об’єктивну картину [46].Дослідження інших авторів доводять, що хвойні рослини слугують чутливими індикаторами стану урбанізованих територій. Так, Г.М. Ількун [24] зазначає, що за дії урбопромислових полютантів, і зокрема, сполук фтору, відбувається зменшення лінійних розмірів хвої. Автор наводить послідовні етапи пошкодження тканин та клітин хвої ялини: зміна забарвлення, деформація, руйнування хлоропластів. У літературі описано також зменшення об’єму міжклітинників у губчастій тканині та посилений розвиток кутикули під впливом домішок сірчистого ангідриду.

Відомо, що такі речовини, як ефірні масла та феноли хвойних рослин швидко реагують на стресові чинники, спричинені урботехногенним забрудненням середовища існування, та рекомендовані багатьма вченими для використання в якості маркерів екологічного стану територій [19, 32, 35, 41, 44).

За твердженнями Г.М. Ількуна [35], у хвойних за дії полютантів, зокрема техногенного пилу, спостерігається аналогічна листковим видам послідовність ураження тканин. Про це, зокрема, свідчать дані структурних змін різновікової хвої сосни звичайної в умовах забруднення середовища існування хлором та фтором. Характерною ознакою впливу є порушення нормального функціонування провідних судин, зменшення в 1,5-2 раза лінійних розмірів хвої та специфічні якісні морфологічні прояви: поява некротичних розсіяних плям діаметром 1-1,5 мм чи відмерлих верхівок. В останньому випадку зеленувато-жовта чи жовтувато-сіра відмерла апікальна частина хвої відділена від здорової коричневим пояском шириною 1-1,5 мм.

У хвойних деревних рослин гостре ураження викликає верхівковий некроз червонувато-коричневого або коричневого кольору, котрий може розповсюдитись до основи хвоїнок. Хронічне ушкодження може бути результатом дії двох механізмів: після потрапляння в хвою SO2 реагує з водою, утворюючи йон сульфіту (SO32-), котрий потім окислюється в сульфат, при низькій швидкості акумуляції це не перевищить здатність клітин видаляти SO32- окисленням. В такому випадку пошкодження тканин може пояснюватися підвищенням концентрації сульфату після тривалої акумуляції, що призводить до хлорозу. В цей же час сульфіт, котрий вважається в 30 раз токсичнішим, ніж сульфат, може знебарвити хлорофіл навіть після нетривалої дії. Тривалі викиди невеликої кількості SO2 сповільнює ріст хвоїнок хвойних дерев, часто спостерігається і хлороз [37].

Фітотоксиканти, які потрапляють у тканини листка потрапляють у провідні судини, по яких відбувається їх відтік та поступове накопичення на верхівці хвої. При досягненні концентрацій, які перевищують нейтралізуючу здатність хвої відбуваються, власне, структурні зміни асиміляційних тканин. Повне закупорення провідних судин є прямою причиною мінерального голодування і відмирання хвої. Утворення некротичних плям на середенній частині хвої не є специфічною реакцією на атмосферні забруднювачі. Схожі патологічні зміни виникають при різних стресових впливах, спричинених абіотичними факторами [44]. Так, В умовах систематичного впливу на сосну звичайну підпорогових концентрацій сполук фтору і хлору спостерігається утворення додаткової кількості смоляних ходів, особливо в середній і апікальній частинах хвої.