Всі переваги поєднуються в показнику kх, значення якого утворюють останній стовпчик когортної таблиці виживання. Згідно визначення, kх рівне lg ах - lg ах+1, або, що аналогічно, lg(ах/ ах+1). Цей показник деколи називають показником “інтенсивності смертності”. Значення kх, так само, як і значення qx, характеризують “інтенсивність” (чи відносну швидкість) загибелі особин. Проте значення kх, на відміну від qx можна сумувати. Зауважимо також, що kх можна розраховувати не лише за значеннями ах, але і за значеннями lx; важливим є також те, що подібно до lx, значення kх стандартизовані, а тому придатні для порівняння по них різних наборів аналогічних даних.

Вікова таблиця плодючості (три останні стовпці когортної таблиці) починається із стовпчика вихідних даних (Fx); в ньому вказана загальна кількість яєць, відкладена на кожній з вікових стадій. Далі розміщено колонку mx, в якій наведено значення індивідуальної плодючості (народжуваності), тобто середнє число відкладених яєць на одну особину, що дожила до відповідної стадії. В розглянутому випадку в розмноженні брали участь лише дорослі особини, а тому ненульові значення містить лише останній рядок – саме той, що відповідає дорослим особинам.

Основним показником, який можна отримати, аналізуючи когортні таблиці та вікові таблиці плодючості є основний коефіцієнт відтворення, що позначається через R0. Це середнє число нащадків, що народились за весь час існування когорти від однієї особини, що існувала в момент відродження когорти. Відповідно, у організмів з однорічним життєвим циклом і поколіннями, які не перекриваються R0 характеризує загальну величину зростання чи спаду чисельності популяції за одне покоління. [37]

Описані когортні таблиці виживання та вікові таблиці плодючості можна будувати також для дрозофіли, враховуючи при цьому особливості її життєвого циклу, висвітлені вище. Аналізуючи отримані результати, можна робити висновки про виживаність даного організму на тих чи інших стадіях та чутливість до факторів довкілля на відповідних послідовних стадіях розвитку.

Значення таблиць виживання, кривих виживання і таблиць плодовитості є великим для екологічних досліджень, зокрема, їх з успіхом можна використовувати при проведенні біоіндикації територій, підданих антропогенному тиску. Так, за допомогою таблиць виживання можна виявляти стадії розвитку відповідного тест-об’єкту (в нашому випадку - Drosophila melanogaster), найбільш чутливі до комплексу специфічних факторів довкілля [44].

1.4. Кількісні морфометричні параметри Drosophila melanogaster Mg. та закономірності їх зміни під дією чинників різної природи.

Під ознакою розуміють будь-яку чітко визначену властивість особини. Серед всього різноманіття існують два основних варіанти ознак:

1. Ознаки, представлені невеликою кількістю дискретних альтернативних градацій, які позначаються номером або, що зустрічається частіше, назвою. У дрозофіли до таких ознак можна віднести різні забарвлення очей і тіла, різна форма крил, вусиків тощо. Такі ознаки звично називають якісними.

2. Ознаки, представлені деяким числом градацій. В залежності від характеру розбиття число градацій може бути або незначним, або наближатись до розміру вибірки. У дрозофіли до таких ознак належать деякі морфологічні, поведінкові, показники життєздатності тощо, тобто всі ті, які можна виміряти тим чи іншим способом. Такі ознаки отримали назву кількісних, мірних чи полігенних [23].

Але поділ на якісні та кількісні ознаки досить умовний, так як можна провести кількісний аналіз якісних ознак, розбивши кожну градацію на більш дрібні підградації. З іншого боку, можливо для поверхневої характеристики будь-якої кількісної ознаки вибрати всього дві градації (багато-мало) і тоді така класична кількісна ознака, як розмір тіла, може розглядатись як якісна ознака (великий-маленький), хоча і при такому спрощенні втрачається значна кількість інформації про ознаку, і виникають труднощі у виборі межі між поняттями “великий” та “маленький”.

Літературні джерела [21,23,24] засвідчують значну чутливість морфометричних параметрів багатьох організмів, і в тому числі дрозофіли, до дії чинників навколишнього середовища різної природи та походження. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що зазначені параметри можна застосовувати при проведенні біоіндикаційних досліджень техногенно трансформованих територій на організмовому та популяційному рівнях. Для цього в першу чергу слід детальніше розглянути морфологію об’єкта біоіндикаційних досліджень.

Головна капсула у дрозофіли шаровидної форми, бокові відділи зайняті великими фасеточними очима. Передня частина капсули топографічно може бути поділена на чоло (над вусиками) і лице (під вусиками). Верхня частина голови називається тім’ям, на якому розміщуються очка і вертикальні чи тім’яні щетинки.

Вусики у дрозофіли трьохчленикові, 3-ій членик має особливий придаток – аристу. Ариста є органом хімічного чуття і поєднує у функціональному плані орган нюху і смакового чуття. Своєю перистою будовою ариста зобов'язана саме своїй фізіологічній функції, так як в цьому випадку збільшується площа контакту клітин-рецепторів з зовнішнім середовищем. У самців кількість гілочок аристи є більшим, що пояснюється їх більшою пошуковою активністю. Цей морфологічний показник є маломінливим, навіть при великіій мінливості екологічних факторів середовища. Число розгалужень аристи варіює у різних видів даного роду.

Задній відділ головної капсули називається потилицею.

Грудний відділ дрозофіли утворюють три кільця, щільно злиті між собою – передні, середні і задні груди. Добре виражене серед них лише середнє кільце. До грудного відділу прикріплені три пари ніг, пара крил і дзизкальця.

Нога складається із тазика, оворотя, стегна, гомілки і п’ятичленикової лапки. 5-ий членик лапки несе на кінці два кігтики і дві присоски. У деяких видів на передніх лапках самців є групи щільно розміщених щетинок, які часто називають статевими гребінцями. Їх число та розміщення мають систематичне значення.

Черевце плодової мушки утворене із