Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць – Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної.

Фото 1. Загальний вигляд урочища «Бенин»

2.2 Геологічна будова

Закарпатська область відзначається надзвичайно різноманітними формами рельєфу. Майже ідеальна рівнина її південно-західної частини переходить у передгір’я, а на півночі та сході – в гірську країну з високими вершинами, мальовничими міжгірними долинами. Ці відмінності зумовлені особливостями тектонічної будови і геологічного розвитку території, поширенням гірських порід. Дивлячись на карту, бачимо, що геологічна структура Карпат складна.

Головною рисою є зональне розміщення основних тектонічних елементів. За Вяловим, який систематизував системи всіх інших авторів, з півночі на південь у Карпатах виділяють такі основні структурні одиниці:

1. Карпатський передовий прогин;

2. Карпатська складчаста область;

3. Карпатський внутрішній прогин.

Карпати являють собою складний мегантиклінорій, який утворений з двох антикліноріїв, розділених синклінальною структурою, які розміщені у вигляді повздовжніх зон:

а) Зовнішня антикліна або Скибова;

б) Центральна синклінальна або Кросненська;

в) Зона екзотичних скель.

Територія урочища і р. Тересва, в яку він впадає, відноситься до Карпатської складчастої області і до Внутрішньої антиклінальної зони. Вона складена потужною товщею м’яких кросненських горизонтів. Загальний характер тектоніки спокійний. Тут розвинені широкі синклінальні і вузькі гребенеподібні антиклінарії. Є також насуви, Центральний синклінарій – досить складна структура: головні антикліналі і синкліналі ускладнені дрібною складчастістю.

2.3 Геоморфологія

Рельєф Карпат має тривалу і складну історію, тісно пов’язану з розвитком геологічної структури. Формування головних рис його починається з того часу, коли потужні крейдові та палеогенові товщі флішу були зім’яті в складки і утворили основні структурні елементи гірської країни. Загальне підняття на початку неогену перетворює її в сушу. З того часу на гірську споруду діють екзогенні сили. Ерозійно-денудаційні процеси розчленовують, розгалужують, знижують первинну структурну поверхню.

Основні риси рельєфу Українських Карпат створені тектонічними процесами. Низькогірський ерозійний денудаційний рельєф, який характерний для досліджуваної місцевості, формувався у зв’язку з особливостями геологічної структури, насамперед з розвитком нестійких до денудації флішових товщ, або відбувається в зонах невеликих тектонічних підйомів. Абсолютні висоти в середньому становлять 600-800 м і рідко перевищують 1000 м. Глибина ерозійного врізу невелика 200-250 м.

Рельєф низькогір’їв несе в собі риси зрілості, тривалої і інтенсивної денудації: гірські хребти мають пологі схили, м’які плані контури. Іноді вони розпадаються на численні, по-різному орієнтовані горби з округленими, сплощеними вершинами.

2.4 Клімат

Клімат Карпат формується під впливом складної взаємодії раціонального режиму і процесів атмосферної циркуляції, характер прояву, яких зумовлений географічним положенням і особливостями підстилаючої поверхні.

Сонячна промениста енергія є основною енергетичною базою, яка визначає термічний стан земної поверхні і атмосфери. Річний енергетичний баланс позитивний, а на протязі трьох місяців: грудня, січня і лютого – негативний. Зелена поверхня віддає більше тепла, ніж одержує. У гірських районах Українських Карпат прибуток і витрата сонячної енергії протікають в інших умовах хмарності, прозорості і зволоження повітряних мас. Тут тривалість сонячного сяяння менша і прибуток сумарної сонячної радіації в горах менший. Радіаційний баланс середньовисотного поясу Карпат за теплий період нижчий на 4ккал/кв.см, ніж на рівнинах.

Циркуляційні процеси над Карпатами, які займають на Європейському материку середнє положення, досить складні і різноманітні. У середніх шарах літосфери тут переважає західний перенос повітряних мас. Режим циркуляції в нижчих шарах тропосфери складається під впливом основних баричних центрів дій – Азовського, Сибірського максимумів, Ісландської і Середземноморської областей пониженого тиску.

Карпати протягом року перебувають в зоні підвищеного тиску. Гребінь цієї смуги О.І. Военков назвав «великою віссю континенту».

Потягом року переважає антициклональна циркуляція. Влітку і навесні інтенсивно розвиваються циклональні процеси. Взимку їх менше. Безпосередньо через Карпати проходять південні середземноморські циклони, які особливо активні взимку. В теплий період посилюються західні і північно-західні атлантичні циклони. В цей же час над горами формуються її місцеві серії циклонів. Циклони переносять переважно морське повітря і вторгнення їх викликає різкі зміни погоди.

Особливо часто заходить морське повітря помірних широт, яке формується в помірних і північних районах Атлантики. У Карпатах воно поступає трансформованим: дуже насичене вологою, відносно тепле взимку і прохолодне влітку. Великого поширення, особливо влітку і навесні, набуває континентальне повітря помірних широт, яке сухе, дуже нагріте влітку і охолоджене взимку. Надходить воно зі східними вітрами з центральних і південних районів Руської рівнини.

Континентальне тропічне повітря з районів Північної Африки надходить влітку і навесні. Характеризується високими температурами і низькою вологістю, тому при його вторгненні стоїть суха, жарка погода.

Відчувається в Карпатах і вплив Арктичних повітряних мас. Ці циркуляційні процеси змінюються і ускладнюються впливом Карпатської гірської системи. Насамперед гірський бар’єр затримує повітряні маси, які рухаються паралельно, вздовж гірської системи, майже не затримуючись нею. Південно-західні середземноморські і північно-східні арктичні і континентальні маси повітря навпаки рухаються перпендикулярно. При цьому гірський бар’єр впливає більш ефективно.

Інтенсивна розчленованість Карпат річковими долинами зумовлює розвиток місцевої гірсько-долинної циркуляції. Гірсько-долинні вітри влітку мають добову періодичність. Вдень вони дмуть вгору по долині , збираючи з собою велику кількість пари. Піднімаючись, повітряні маси охолоджуються, водяна пара конденсується, утворюються хмари і в другу половину дня випадає дощ. Взимку котловини в горах і вузькі річкові долини заповнюються холодним щільним повітрям.

Якісними і кількісними показниками фізичного стану атмосфери є метеорологічні елементи, такі, як температурні умови і режим зволоження.

Карпати знаходяться у південних широтах помірного поясу, що визначає досить великий запас тепла. Однак це змінюється під впливом орографії. Із збільшенням висоти