дня народження Тараса Шевченка. Місто ще не бачило такої величавої національної маніфестації: його вулицями пройшло 500 членів сокільських, січових та стрілецьких організацій. Серед них були і пластуни із Сокаля, Перемишля, Коломиї, Станиславова, Бережан, Тернополя, Стрия, Дрогобича, Яворова та Львова. Пластуни йшли в одностроях, "диких пластових гуртків" до участі у поході не допустили. Безпосереднє керівництво пластовим відділом здійснював Петро Франко [67, с. 14]. Широка українська громадськість із здивуванням, цікавістю та захопленням чи не вперше спостерігала пластунів у одностроях. На очах в багатьох були сльози. На них звернули увагу і представники чеського Сокільського союзу, Січового Сокільського союзу з Буковини, учасники походу, а також діячі з еміграції.
Сокільсько-Січовий здвиг став першим і останнім великим виступом Українського Пласту перед І світовою війною, що розпочалась через місяць після нього. З окупацією Галичини російськими військами, які чинили кривавий терор проти українців, громадська праця у краю стає неможливою, а національний і, зокрема, пластовий провід виїжджає за межі окупованої території. Але й часи воєнної хуртовини не змогли спинити розвій пластового руху в Галичині. Після вступу німецьких військ у червні 1915р. до Львова Пласт починає відновлюватись. Першим він відроджується в Українській Академічній гімназії, де самочинно виникають чотири пластові гуртки, які незалежно один від одного розпочали живу діяльність. Не зважаючи на умови військового часу, вони мали скаутський характер і ухил робився на літературу та мистецьку працю. Тоді популярними були лицитацІЇ, суть яких полягала у своєрідному змаганні з цитування творів українських поетів та письменників. Дирекція гімназії заохочувала розвиток Пласту, але бачила в ньому лише форму "змістовного молодіжного дозвілля" [43, с. 21].
Новий етап в розвитку Пласту в гімназії розпочинається з поверненням О.Тисовського, який перебував у Відні. Провідниками його стали довоєнні члени, а згодом визначні громадські діячі — С. Пастернак, Ю. Студинський, В.Лициняк, Я.Купчинський, Г.Лужницький, Я.Гірняк. У помешканні К.Студинського було влаштовано пластову домівку. Члени Пласту стали на чолі усього громадського життя гімназії і навіть на шкільному городі отримали окремі грядки, урожай з яких використовували за власними потребами. У воєнні роки за ініціативою Пласту у гімназії почали проводитися Урочисті проводи учнів на військову службу. Тоді ж виникла традиція імена найкращих пластунів вписувати до "Золотої книги".
Визначною подією стала участь пластунів 10 вересня 1917р. у привітанні митрополита Шептицького, який повернувся з московської неволі, а 15 жовтня вони утворили почесну сторожу на урочистостях, присвячених цій події. Так зародились тривалі зв'язки пластової молоді з апостолом Української церкви. 24 вересня її представники удостоїлись честі сфотографуватись разом із Шептицьким. Потім він запросив пластунів відвідати його, проте з невідомих причин вони цим не скористались. Члени Пласту брали участь у громадському житті міста, особливо у багатолюдних народних святах та маніфестаціях.
Вся праця пластунів Академічної гімназії будувалась на засадах самоврядування. У 1917/18 н.р. їх було 37 членів, а майно оцінювалось у 550 крон. Вони створили чималу бібліотеку. Поряд з цим посилювалась тенденція відокремлення Пласту від школи. Щоб остаточно скріпити свою самостійність, та поліпшити діяльність, у жовтні 1917р. був покликаний до життя новий пластовий інститут — Головна пластова рада, що стала попередницею керівних органів загальнопластового руху. До її складу ввійшли гімназисти — Ю.Студи нський, О.Кулик, М.Писанський, а очолив її О.Тисовський.
Поступово пластові осередки почали відновлюватись і в інших середніх школах Львова. Ініціативу у цьому взяло жіноцтво. Так при школі СС Василіянок виник II полк ім.Марти Борецької, яким опікувались учителі М.Кекіш та І.Студинська. III полк ім. княгині Ярославни був утворений при жіночій українській семінарії під опікою М.Федусевич, а його полковницею стала дочка відомої української письменниці Катрі Гриневич.
Однією з найвизначніших подій в діяльності львівських пластунів у воєнний час став їхній виступ в одностроях на похороні І.Франка.
В цей період пластові осередки почали відновлюватись і в деяких інших містах, але вони не розгорнули широкої діяльності. Це пояснюється тим, що вся увага української громадськості була прикута до воєнних справ, а багато старших пластунів та опікунів пішли до війська. З відновленням навчання у гімназіях впроваджувався обов'язковий військовий вишкіл, який з особливою наполегливістю опановували пластуни. Водночас вони пробували самотужки пластувати далі. Хроніки тогочасного Пласт)' у Стрию, Рогатині, Перемишлі та інших місцевостях Галичини фіксують часті прогулянки у довколишні села та систематичні сходини. Зрозуміло, що вся увага пластунів зосереджувалась на визвольних змаганнях. Вже тоді їхнім другим гімном стала стрілецька пісня "Гей, у лузі". Частими були й особисті контакти з вояками УСС, які приїжджали у відпустку. Пластуни із захопленням слухали їх розповіді, а з найбільшою цікавістю — своїх товаришів по організації. Траплялося самочинне озброєння членів Пласту, що в тих умовах не складало великих труднощів. Використовували зброю у вправах дуже рідко, її зберігали для "кращих часів".
Пластова діяльність практично стала неможливою з окупацією Галичини поляками. Край опинився у стані військової облоги. Тоді, скріплені пластовою дружбою, юнаки почали створювати різні ватаги "індіан", "довбушівців" або просто міських українських "батярів", які ставили завданням бити польських "батярів". Так під керівництвом старших пластунів у Стрию утворилось кілька таких угруповань в різних районах міста. Вони займались риттям схронів, підземних тунелів та навіть цілих кімнат — т. зв. лисячих нор. Це робилося для набуття досвіду конспірації [57, с. 424].
У вересні-жовтні 1920р. пластові організації в гімназіях починають вже діяти напівлегально, тобто з мовчазної згоди дирекції. Але для багатьох