пластунів, що були свідками героїчної доби визвольних змагань, не вистачало пластових сходин та прогулянок. Тому поряд з цим вони все більше вдаються до таємної конспіративної праці, яка тоді зводилась до поглибленого вивчення української мови та літератури, а траплялось, і до військового самовишколу. Цим готувався грунт для майбутнього поширення у гімназіях УВО.
Так відбувалось виникнення та поширення Пласту у Галичині. Разом з тим, він пустив свої пагони й на інші українські терени.
Молодь Буковини відразу прийняла назву української скаутської організації "Пласт". Тут його головним Ініціатором виступило студентство Чернівецького університету, згуртоване в товариствах "Січ" та "Студентський союз". У січні 1914р. їх активні члени створили ініціативну групу, яка розгорнула широку роботу серед шкільної молоді, і внаслідок цього вже в лютому розпочав роботу гурток прихильників Пласту. В кінці березня відбулись організаційні збори, на яких був заснований "Буковинський II полк Українського Пласту ім.Івана Богуна", а його першим головою став О.Гундич. Серед визначних діячів були студенти Храшшвий, Галицький та інші. Багато з них були старшини запасу австрійської армії і саме вони, головним чином, стали інструкторами Пласту.
Той факт, що українська гімназійна молодь Буковини у той час майже не мала своїх організацій, спричинив бурхливе зростання Пласту, який на початок війни мав близько 800 членів, поділених на сотні, чети і гуртки [33, с. 37]. Про велике захоплення Пластом в краю одна з перших його членкинь у своїх спогадах писала: "Ідея самовиховання була для нас, буковинців, особливо важливою і близькою проблемою у зв'язку з тими умовами, серед яких ми жили [5, с. 760].
На відміну від Галичини, довоєнний Пласт на Буковині не мав такого промілітарного спрямування. Буковинці мали тісні контакти зі Львовом. Вони брали участь у двох довоєнних пластових з'їздах, отримували звідти пластову літературу і намагались налагодити свою діяльність, керуючись підручником О.Тисовського "Пласт". Проте розвинутись вона не встигла — розпочалась війна. Поряд із Чернівцями найбільш дієві пластові організації існували у Кіцмані, Вижниці, Вашківцях та інших місцевостях.
Після відступу російських військ з Буковини 1916р. члени "Буковинського полку" намагались самостійно відновити пластову працю та організували кілька заходів національного характеру в Народному домі Чернівців. Але в той час розгорнути її не вдалося, і вся пластова діяльність завмерла на півтора десятиліття.
У складних умовах здійснювались спроби прищепити скаутську ідею у Наддніпрянській Україні. Можна вважати, що одну з перших спроб створення українського скаутського відділу (назва Пласт у Наддніпрянщині не прижилась) здійснив літом 1914р. лікар Анохін при підтримці Київської навчальної округи [45, с. 4]. Проте через початок військових подій він не встиг розгорнути свою діяльність. Під час війни вже згадуваний Ю.Гончарів-Гончаренко чи не єдиний намагався створити "дійсно українську скаутську дружину" в Ізмаїлі у кінці 1916 — на початку 1917р. [9, с. 15] Про ці та інші локальні намагання прищепити скаутську ідею на цих теренах України маємо мало відомостей, проте і їх наслідки були незначними.
Нові перспективи для розвитку національного за змістом та формою скаутського руху відкрила українська революція 1917р. Офіційна назва цієї організації була "Перший Білоцерківський курінь українських юнаків-скаутів". Він ділився на чоти, а чоти — на рої — кожен по вісім членів. Восени курінь мав 80 скаутів, а після затвердження його статуту у березні 1918р. — біля 200. [68, с. 16] Його гаслом було взято слово "Вартуй", що означало готовність скаута завжди виконати свій обов'язок. Однострій був прийнятий за зразком однострою англійського скаута, а за відзнаку взято три колоски жита та лілейку з написом гасла. З Галичиною Білоцерківський курінь зв'язків не мав, тільки Січові стрільці передали йому кілька книжок про Пласт, виданих у Львові. Один з провідників куреня Є.Деслав пригадував, що це була велика радість для скаутів, коли вони побачили пластову літературу українською мовою [68, с. 16]. Маємо свідчення і про матеріальну підтримку білоцерківських скаутів Січовими стрільцями та старшинами І Україн-ського корпусу, серед яких було чимало галицьких пластунів.
Багатообіцяючу діяльність білоцерківської дружини спинив прихід більшовицької влади, але вона ще продовжувала існувати нелегально до 1922р.
Своєрідна, національна за характером, скаутська за змістом організація виникла і в листопаді 1919р. у Кам'янці-Подільському під назвою " Молода Січ". її засновником як окремого молодіжного відділу, виступила "Мати-Січ" що того ж року була створена у місті спільними зусиллями галичан і наддніпрянців. До складу Січової ради входили П.Богацький (отаман), професор Й.Пеленський, полковник М.Лорченко, сотник Угрин-Безгрішний, М.Саєвич та інші. Військове міністерство й міністерство освіти затвердили статут "Січі" як організації для фізичного та морального виховання української молоді. Коли незабаром Кам'янець-Подільський окупували польські війська, "Мати-Січ" спрямувала діяльність на найменш '"небезпечну" ділянку — організацію "молодих січей" при школах. Це були власне скаутські осередки, так як їх статути і плани роботи складались на основі книги Байден-Пауелла "Скаутинг для хлопців". Вони діяли при двох гімназіях, духовній і учительській семінаріях та реальній школі Кам'янця-Подільського. Однак їх діяльність розгорталась спорадично — не вистачало провідників, в результаті чого багато гуртків занепадало. Щоб позбутись цих недоліків, за ініціативою знову ж таки галицьких вояків у квітні 1920р. було вирішено зорганізувати Головну пластову раду на чолі із Зазуляком. При названих навчальних закладах тоді були створені курені, які вже працювали на основі "Правильника", складеного за підручником О.Тисовського [4, с. 16]
Маємо деякі відомості про існування у 1918-1919рр. скаутських організацій у Києві, Каневі, Катеринославі, Вінниці,