Іспитом зрілості вояцьких я костей стали бої на горі Маківці, в яких взяло участь 2200 стрільців та 48 старшин. І тут особливу відвагу та військове мистецтво показала сотня Д.Вітовського, а також чети під проводом Р.Сушка та С.Яримовича. Подвиг О.Степанів, що врятувала життя десяткам стрільців, був оспіваний у пісні "Прощай, мій рідний краю":

З переможною піснею на вустах у травні 1915р. сходили УСС з Карпат на доли. Та відразу їх знову кинуто у бої. Особливо запеклими були вони під Лісовиками та Семиківцями проти переважаючих російських військ, які за будь-я ку ціну хотіли повернути втрачені позиції. Тут відзначилися четарі В.Кучабський, О.Степанів, А.Артримович, який перебрав командування сотнею, а також сотні І.Чмоли та Д.Вітовського.

Для стрільців це був час виснажливих боїв та переходів, а поміж ними всі труднощі військових буднів стійко переносили жінки. Відома львівська пластунка Ганна Дмитренко, що брала участь у цих боях, так яскраво змальовує весь трагізм стрілецького життя: "Ми йшли гостинцем у напрямку Стрия, по дорозі часто спинялися… і стрільці зараз сідали, клали голови на наплечники і так дрімали... за хвилю знову вперед...

Я не могла задрімати, бо холодно було, і сильна стрілянина мене нервувала, кулі блукали між нами...

Рано показав мені німець-лікар кульку в паркані, що вночі застряла над моєю головою" [20, с. 4].

В цих боях багато стрільців потрапило у російський полон, серед них і колишні пластуни О.Степанів, А.Болехівський зі Стрия, Д.Кравс з Перемишля. Героїчною смертю полягли під Семиківцями підхорунжий стриянин І.Берегуляк та В.Білинський. Самбірчанин М.Павлів загинув біля Болехова. Великим болем у всьому стрілецтві відізвалась смерть хорунжого Северина Яримовича, що був заступником Д.Вітовського. Про його мужність і героїзм так свідчив Мирон Заклинський, який показав, як риси та вдача справжнього пластуна знаходили найкращий прояв у військовій службі: "Був він поважний та вимогливий, про голодних стрільців піклувався... не вибирав кращого місця, лиш спав на лаві, бо, мовляв, привик до всього в Карпатах. В скрутних ситуаціях швидко орієнтувався і ніколи не виходив з рівноваги... Поза служби він був веселий хлопчина, любив жартувати, згадувати минуле. Під таким проводом можна було довершити геройські вчинки" [30, с. 250].

Всю зиму 1915-1996рр. УСС перебували у Соснові, де виконували різні допоміжні роботи. В травні два стрілецькі курені, в яких трьома сотням» командували В.Кучабський та Р.Сушко, були направлені на позицію "Весела" — ділянку фронту між Сосновим і Беневою. Сюди ж у кінці місяця вперше прибув відділ стрілецьких скорострілів (кулеметів) на чолі з Федором Черником, вихованцем перемиського Пласту. Протягом червня та липня боїв майже не було, тому йшла наполеглива вишкільна праця. Маємо цікаві свідчення Михайла Островерха про порядки, що панували у сотні Р.Сушка: "Наші окопи були, немов кімнати: щоранку замітали їх, сірника не можна було під карою кинути в окопі, Іноді, як московський фанат насипав землі — треба було вимітати" [44, с. 2].

Водночас відбувались постійні сутички між ворожими стежами. Тому був створений т. зв. ловецький загін на чолі з відомим уже М.Мінчаком. У середині серпня 1916р. УСС покинули свій табір над Стрипою і незабаром на них чекало нове велике випробування — битва на Лисоні, найбільша та найжорстокіша в історії стрілецтва. В ній брала участь ціла плеяда вихованців Пласту.

В ніч з 1 на 2 вересня в район гори Лисоні прибула сотня Р.Сушка. Під сильним артилерійським вогнем вона відразу вступила у бій, але була розбита, і більшість стрільців разом із командантом потрапила у полон. Така ж доля спіткала І сотню А.Мельника. "Під градом шрапнелевих куль, — згадував Василь Дзіковський, — клалися стрільці, як скошені квіти; хто не впав, той йшов далі витривало" [50, с. 160]. А ось як О.Думін описує борню 3-ї сотні, що була вислана їм на допомогу: “Сильний вогонь з чола і справа приковує на якийсь час наступ групи Кучабського до поземелля. Втрати УСС здається ось-ось зломлять їх стійкість. У повітрі наче важиться питання, що візьме верх: жах перед масою смертоносного заліза й олова, чи вояцька амбіція і бажання рятувати честь легіону? А все ж розстрільна йде вперед..." [24, с. 130]. Завзятий бій, що розгорівся, перейшов у рукопашний. Інший військовий історик Богдан Гнаткевич, який був свідком кривавої картини бою, так пригадує дії ще одного славного пластуна: "Ось там біля першого запасного становища змагається гурток стрільців. Серед них наш малий бойовий хор. Мінчак. Обі противні сторони перекидаються густо гранатами.. Москалів у долині тьма, аж роїться! Усе підходять нові і нові". Мінчак вміло керував обороною бійців, І сам отримав тяжке поранення [13, с. 139]. Пораненими були В.Кучабський та О.Яремкевич. Своїми вправністю та героїзмом стримували великі сили ворога чета скорострілів хорунжого Ф.Черника.

В боях на Лисоні УСС втратили 700 вояків. Серед них зустрічаємо прізвища пластунів із Самбора, Стрия, Львова, Перемишля, Дрогобича та інші. Лисоня змінила морально психологічний дух стрілецтва. За два роки воно позбулося того ідеалізму та романтизму, що були притаманні молодим