І після Лисоні, на відтинку фронту, де стояли УСС, настало затишшя і вони були переведені у резерв до Посухова. На місце вибулих до коша прислали 200 новобранців, серед яких було чимало пластунів. Це нове поповнення відзначилось вже 16 вересня в бою на Диких Ланах, де вперше була застосована нова тактика — наступ хвилями, завдяки якій втрати УСС були зовсім малі, а біля 250 російських солдат опинилися у полоні.

Проте вже через два тижні стрільців чекала катастрофа. 29 вересня росіяни проломили мадярсько-турецькі позиції і оточили полк стрільців, що стояв у Потуторах. Після короткотривалої» бою він майже повністю був взятий у полон. З цієї пастки вдалося вирватися тільки жменці усусусів під проводом четаря Григорія Труха, пластуна зі Стрия.

Після Потуторянської трагедії залишилось 150 стрільців, яких перевели до Коша, що стояв у Пісочній над Дністром. УСС цього разу поповнились молодим елементом, який у своїй масі був менш ідейно вартісним, але краще вишколеним у військово-технічному відношенні. Пластунів серед них бачимо зовсім небагато.

З кінцем 1916р. стрілецтво разом зі всім галицьким українством все більше потрапляє у стан ідейно-політичної кризи. Вона зумовлювалась розгубленістю, бо ставало зрозуміло, що Австрія не здатна дати волю українській нації. Та непевність зникла із вибухом революційного руху у Наддніпрянщині. Створена 17 березня 1917р. Центральна Рада своїм І Універсалом проголосила: "Віднині самі творити будемо наше життя". Виникнення Генерального Секретаріату було розцінено як важливий крок на шляху до власної державності. З перетвореннями у всіх сферах життя розпочалася українізація армії. Все це скріпило прагнення українців Галичини та Наддніпрянщини стати єдиним фронтом та власними силами здобути незалежну Україну.

Черговий раз реорганізований легіон УСС у березні 1917р. був відправлений на фронт під село Куропатники над Ценівкою, де зав'язались дружні стосунки з українізованими частинами російської армії. Це не могло подобатись австрійському командуванню, тому постало питання щодо ліквідації легіону. Але 1 липня російські війська, прорвавши оборону австрійців, великою силою вдарили по стрілецькому розташуванню під Конюхами, так що після запеклого бою залишилось біля 4(К) вояків. Тут героїчною смертю загинув відомий львівський пластун, один з найталановитіших сотників Осип Яримович [25, с.12]. Більшість полонених стрільців опинились у російському полоні. Коли ж через два тижні розпочався загальний наступ союзних військ, в авангарді яких йшли УСС, то пластунів серед них залишились лише одиниці, а із командантів головних підрозділів продовжував боротьбу тільки хорунжий Осип Квас, активний член таємних пластових гуртків у Львові.

Завершальним акордом діяльності першої стрілецької формації став перехід 27 лютого 1918р. за ріку Збруч. Впродовж свого семимісячного перебування у Наддніпрянщині вона виступала, головним чином, громадсько-політичною організацією, вагомо спричинившись, як вже згадувалось, до створення скаутських, січових та інших організацій, а також розвитку всього громадського життя українців.

Не розгубились пластуни і в бурхливому вирі революційних подій у Наддніпрянщині, а взяли у них найактивнішу участь, ставши головними організаторами та провідниками нової української військової формації — Корпусу Січових стрільців (СС) у Києві.

Цього часу саме сюди почали повертатись з російського полону галицькі старшини УСС 6р вважали, що в Києві буде вирішуватись доля української справи. Різними шляхами з далеких куточків Російської імперії, голодні та обдерті, добирались вони до столиці. їх зусиллями у липні-серпні 1917р. був організований "Галицько-Буковипський комітет допомоги жертвам війни", який і висунув ідею створення окремої військової галицької частини. Центральна Рада погодилась на це лише після падіння російського Тимчасового уряду. Тоді 13 листопада у пресі з'явилась відозва, підписана Є.Коновальцем, Я.Дашкевичем, І.Чмолою та іншими, із закликом вступати до "Галицько-Буковинського куреня січових стрільців". Назва "січові стрільці" була збережена, бо її вже знала та поважала українська громадськість Наддніпрянщини. До куреня відразу зголосилось 200 добровольців, багато з яких були заражені фальшивими більшовицькими ідеями “демократії" та "народоправства” у війську [37, с. 37]. Коли ж у січні 1918р. з табору Дубовки над Волгою прибула велика група старшин УСС, серед яких були В.Кучабський, Р.Сушко, а також А.Мельник, М.Матчак та інші, прийнято рішення створити з куреня зразково-дисципліновану та боєздатну частину. Ця точка зору перемогла на бурхливому вічі, в якому брали участь 600 стрільців 19 січня. Саме І.Чмола, В.Кучабський, Р.Сушко та інші зуміли переконати присутніх у недопустимості мітингової демократії та в необхідності суворої дисципліни у війську [37, с.45]. Створено "Стрілецьку раду", що стала головним гарантом ідеологічного, політичного та організаційного розвитку нової стрілецької формації. До її складу постійно входили Ф.Черник, Р.Сушко, І.Чмола, В.Кучабський — галицькі пластуни і старшини УСС, а також Є.Коновалець як командант СС та А.Мельник, його заступник.

З викінченням періоду хаосу стрілецька частина змінила назву на "І Курінь Січових стрільців", що мало надати їй характер всеукраїнської військової організації. Вироблені ''Стрілецькою радою" ідеологічно-організаційні засади СС поєднували в собі риси високодисциплінованого вояка з революційним світоглядом [37, с. 48]. Вони виявилися настільки актуальними, що використовувались при створенні інших українських військових формацій.

Важливий і тернистий шлях пройшли Січові стрільці, відігравши визначну роль в українській національній революції. Повсякчас у їх проводі були Р.Сушко — командант І сотні, І.Чмола — командант II сотні, Ф.Черник — командант двох сотень скорострілів,