самовиховання. Якщо школа та інші заклади повчали, що і як робити, аби в майбутньому з цього була користь для людей, то Пласт давав волю особистості, створював можливості та вказував шляхи, користуючись якими, вона сама могла постійно розвивати свої якості, бачити свої вади та недоліки й працювати над їх викоріненням, а свої найкращі риси підносити на новий рівень. Цей головний принцип всебічного патріотичного самовиховання набував особливої вартості, бо не дозволяв бути "півпластуном". Молода людина у Пласті могла або повністю, усім своїм єством — душею, волею, мозком, тілом, належати до нього, або зовсім до нього не належати.
Ідейні провідники та організатори Українського Пласту із зрозумілих причин намагалися спрощено та схематично показати суть його виховної методи. Для цього вони часто подавали її у простому рівнянні 2ах = 5. Це показувало зміст Пласту, його специфіку та єдність з усім світовим скаутингом. Зокрема, "2" представляло всі духовні, розумові, вольові, фізичні та фахові здібності, що потрібні кожній людину повсякденному житті; "а" в цьому рівнянні – це загальновідоме, що становить загальні засади людського життя, зібрані у десяти Заповідях Божих, та загальні принципи діяльності самого Пласту. А "х" — це невідоме, яке означає, з одного боку, що кожен улад в світовому скаутському русі має свою своєрідну вартість відповідно до потреб своєї нації, а з другого — кожен національний улад складається з окремих осіб, які, зберігаючи та розвиваючи свою індивідуальність, повинні стати невід'ємною частиною одного цілого та робити свій внесок у загальну справу. Так засвідчувались ясність та оригінальність пластової системи і методи виховання, що давало право претендувати на своє місце в загальній системі виховання української молоді.
Головна проблема, яку слід з'ясувати в даному питанні, це співідношення Пласту і школи: чи можуть вони плідно співпрацювати, чи не взаємовиключають одне одного? Перш за все, ці дві інституції покликані формувати молоду особистість, але вони стоять на різних засадах щодо досягнення даної мети. Навчання в школі було обов'язком для пластунів (як побачимо далі, більшість з них були гімназистами). Школа завдяки такій позиції відразу діставала пріоритет, а для пластової діяльності відводився вільний від основних занять час. Таким чином, вона в уяві молодої людини поставала як примус. Зрозуміло, що школа була покликана давати знання, потреба і доцільність яких усвідомлювались не відразу. Виховання ж незмінно відсувалося на другий план. Пласт у такому відношенні виступав з протилежних позицій, бо був добровільною і захоплюючою грою. У ньому не вчили і навіть не виховували, а лише допомагали "виховуватись самому, тренуватись у патріотизмі, в характері, в різних умілостях" [54, с. 48]. Молода людина вже сама розуміла його виховну суть і завдання та вірила у їх потребу. Зрештою, пластуни самі себе й перевіряли: чи стають вони з кожним днем більш словними, сумлінними, точними, чи виконують щодня "добре діло" [54, с. 49] тощо.
Зрештою, це зовсім не давало підстав для конкуренції, а швидше ставало передумовою для взаємодоповнення за принципом поділу завдань. Пласт, як суто виховна організація, мав ліквідувати ті прогалини у формуванні молодої особистості, що школі були не під силу. Він виховував доброго громадянина загалом, і навіть ті знання, які давав, були більше засобом, ніж ціллю, бо вказували шляхи пізнання та любові до людського та природного оточення. Водночас, надаючи перевагу школі, Пласт поборював зневагу до неї, підносив її вагу та змушував своїх членів добре навчатися. Невстигаючим учням в ньому не було місця.
Більше відрізнялися за своїм покликанням шкільний учитель і пластовий виховник (вихователь). Учитель ніс готові знання та був авторитетом, нав'язаним ззовні. Його воля і влада були незаперечні. Він вимагав безоглядного, але далеко не завжди свідомого, послуху та поваги. Пластовий виховник ніколи не нав'язував думки, не карав за провину, а лише радив, підказував, звертався у разі потреби до сумління свого вихованця. Свій авторитет він здобував лише власними знаннями, уміннями та досвідом. Вся праця в Пласті грунтувалася на засадах самоврядування.
Пластова ідея та виховання зумовлювали зміст пластового способу життя. Проте це поняття досить широке, оскільки воно виходило за рамки суто пластової діяльності. Йому важко підібрати чіткі та сталі критерії. Та все ж за найзагальніше визначення пластового способу життя можна вважати "кожну добру — зі становища людського та суспільного — поведінку "пластунською", і, навпаки, кожну погану — "непластунською" [54, с. 66]. Важливо підкреслити, що члени І (пласту свідомо та добровільно дотримувалися обраного стилю життя.
Хоча з теоретичної точки зору "виховна система" та "спосіб життя" — поняття різні, проте в Пласті вони мали спільні риси та елементи, тож І з'ясовувати їх сутність варто разом.
Пам'ятаємо, що Бі-Пі бачив свою організацію та весь скаутський рух передусім як велику гру, яка виховує усі потрібні для життя та борні людські та громадські якості, гру, що має свої чіткі правила й суворі вимоги, яких її учасники повинні дотримуватися. Це саме великою мірою стосується й Українського Пласту. Але в ньому менше акцентувалося на тому, що вся пластова діяльність є грою, бо вона підносилась значно вище. У цьому відношенні слід виділити таких два аспекти. Пласт, як чітко окреслений спосіб життя молодої людини, дійсно був "Великою Грою", сплетенням значної кількості конкретних ігор, які вже виступали як метод і засіб пластового виховання. Цьому підпорядковувались всі ідейні засади та завдання Пласту: