Порівняно з періодом мадярської реакції, українці Закарпаття отримали великі можливості для свого культурно-освітнього саморозвитку і навіть більшу міру його самореалізації, ніж вони будь-коли мали [56, с. 388 ]. Внаслідок цього між 1914 та 1938рр. число початкових шкіл зросло з 525 до 851, гімназій — із 3 до 11, а також виникло багато інших середніх навчальних закладів. Активно розвивалися українські інституції — "Просвіта", "Учительська громада", театри, хори й інші. Здавалося б, що на цьому, в основному безконфліктному, грунті може забуяти й Український Пласт. І ця тенденція дійсно спостерігалася у першій половині 20-х років, але згодом під різними закидами почалося переслідування його провідників. Водночас гостро виникло питання щодо збереження власне національного характеру української скаутської організації. її почали тіснити чеські скаути, які домагалися того, щоб вона стала складовою частиною їх державної організації. Але водночас вони й допомагали Пластові. Та й ліквідація його тут відбулася через, так би мовити, "зовнішній" чинник — окупацію Чехословаччини Німеччиною внаслідок Мюнхенського пакту 1938р.

Порівняно із попереднім розвитком, у міжвоєнні роки Закарпаття ніби помінялося місцями з Буковиною, яка, перетворившись на румунську провінцію, була позбавлена усіх автономних прав та національних здобутків. В умовах винищення українського шкільництва, заборони української культурно-громадської праці та переслідування української церкви друге народження Пласту, що відбулося в краю за цього часу, мало дуже незначні наслідки.

Головною передумовою для виникнення та розвитку Пласту в еміграції була перша (до 1914р.), а головне друга (міжвоєнні роки) хвилі українського переселенського руху. Існують різні дані щодо його чисельності, та найімовірніше, що за цей час західноукраїнські землі залишили близько 650 тис. чоловік [31. с. 38 ]. Якщо струмені першої хвилі еміграції були спрямовані головним чином до Канади, США й Австралії, то другої — вже до європейських країн: найбільше — до Чехословаччини і Польщі, дещо менше — до Німеччини, франції, Італії, Югославії, Бельгії, Австрії. На чужині українці, як правило, проживали компактно, що сприяло збереженню їх національної віри та культури і створенню та розвитку власних громадських інституцій, в тому числі й Пласту. їх розвитку сприяв ще й той факт, що головними представниками другої хвилі були українські вояки та освічена й національно свідома інтелігенція.

1.2. Становлення Українського “Пласту”

Загальноприйнято вважати, що Український Пласт виник у 1911-1912 рр. у Галичині. Це пояснюється тим, що тоді була створена скаутська організація власне українського національного спрямування, яка стала зародком усього наступного скаутського руху. Разом з тим, доречно зауважити, що молодіжні організації, які прагнули проводити свою діяльність відповідно до положень байденпауелівської теорії, виникли на українських теренах, що входили до складу Росії, ще раніше.

Одна з перших таких дружин була створена у Бахмацькому повіті на Катеринославщині 1909р. Вона складалася з гімназистів та дітей робітників (усього близько 50 членів), мала власну так звану бахшу — щось на зразок скаутського літнього табору. Довгий час її очолював Юрко Гончарів-Гончаренко [9, с. 15]. В наступні передвоєнні роки подібні скаутські гуртки діяли в Ізюмі, Слов'янську, Луганську, Харкові й деяких інших містах. У своїй діяльності вони керувались книжкою "Юньїй разведчик" (російський варіант перекладу праці Байден-Пауелла "Скаутинг для хлопців"). Ці гуртки не були чисельними. Владні структури в особі інспекторів народних шкіл намагались зробити з них "потєшних" (за назвою "хлоп'ячого війська" юного царя Петра І). Часто це вдавалося, і тоді вони зростали до більших організацій. Проте назвати їх скаутськими можна з великою часткою умовності, бо такі осередки, набираючи виключно мілітарного характеру, готували до служби за "царя і отєчєство". З такою ж умовністю їх, хіба за національною ознакою складу гуртків, можна вважати українськими, так як національним вихованням української молоді вони не займалися зовсім.

Перша українська скаутська організація виникла у Галичині. Обставини та потреба в цьому визріли настільки, що майже одночасно у Львові було створено три незалежних один від одного осередки, які відповідають трьом напрямкам ідейно-організаційного розвитку довоєнного пластового руху. їх Ініціаторами та засновниками стали високоосвічені люди, ерудити та інтелектуали, палко віддані національній справі, не позбавлені також педагогічного таланту. Перші пагони українського скаутства були багатообіцяючими, тільки труднощі та парадигми української Історії не дозволили реалізувати весь існуючий потенціал, що ще до війни розвинутися у широкий рух.

Перший пластовий осередок створив восени 1911р. студент політехніки Іван Чмола. До нього входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, жіночої семінарії Українського педагогічного товариства, семінарії СС Василіянок та студенти університету. На підставі спогадів його членів маємо можливі і судити про характер діяльності та склад учасників цього гуртки. Активна пластунка Гандзя Дмитренко так згадує про перші організаційні збори, які відбулись и залі Товариства "Січ: "В салі напівтемно... Всі розмовляють півголосом, якийсь святочний настрій. У всьому слідно обережність... Тут зібралося понад 50 учеників і учениць із різних львівських шкіл. В тім сутінку побачила я студента