Пласту в Англії та вказав на необхідність такої організації в нас. Наш Пласт не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне, українське військо..." [19, с. 10].

Зі всіх присутніх на зборах до Пласту вписалось ЗО чоловік, з яких згодом залишилось 20 активних членів. Це І.Чмола, І. Лизанський, К.Заклинський, О.Семенкж, Р.Сушко, О.Ясменюк, Л.Голінатий, Я.Чиж, С.Дувало, О.Шац, Яцків та дівчата — О.Степанів, С.Сидорович, Г.Дмитренко, С.Древко, М.Якимович та інші. Пластова організація була поділена на два гуртки, які проводили Чмола і Семенюк.

О.Степанів стверджує, що "ця організація вела більше військову, як пластову роботу, бо, крім в'язання вузлів, пластового ходу, сигналізації, училися ми стріляти з бравнінга, пізнавати систему кріса-Манліхера, таборувати й підходити" [55, с. 8] . Це ж підтверджується і в статті "Пласт як новий спосіб фізичного й морального виховання" ("Здоров'я", березень 1913р.), де подається програма діяльності гуртка І.Чмоли: стріляння з кріса та револьвера, сигналізування, стеження, військові марші з вправами.

У згадуваній вже статті Г.Дмитренко пише, що "в засаді придержувалися пластового порядку. Спочатку виучували теорію. Здавали іспити... До того мали ще свій правильник і предмет науки. Члени організації вважали себе скаутами та дотримувались скаутової ідеології [19, с. 11]. Пластуни у своїй діяльності користувались перекладами скаутських підручників, зроблених Чмолою та товаришами, які розмножували на ротопринті і водночас "з замилуванням розчитувалися в книжках, де говорилося про партизанку, вибір вибухового матеріалу й захоплювалися геройськими подвигами одиниць чи невеликих гуртків людей, про яких розповідав Чмола" [55, с. 8].

В організації панували сувора дисципліна і точність. Практичний вишкіл відбувався на околицях Львова. Проводились і нічні вправи, які мало коли вдавались. Зате багато сил і наснаги пластунам давали часті багатокілометрові прогулянки. У них не було одностроїв, але вони мали своє певне спорядження: ремені, наплечники, плащі, шатра, казани, військові карти тощо. Під час літніх ферій 1912р. був влаштований двотижневий табір на Говерлі, де 14 учасників відбували скаутський та військовий вишкіл. Його можна вважати першим табором в історії Українського Пласту.

Ця пластова організація проіснувала близько року — до осені 1912р. і передала свій невеликий досвід, а головне — почин, Комітетові академічної молоді та січовій організації. З огляду па розвиток подій та масштаби національно-визвольних змагань цей осередок мав велике історичне значення. Відомий в еміграції стрілецький історик Степан Рінецький вважає, що він дав початки створенню української військової організації, яка була фактично першою в Історії новітнього українського руху спробою власними силами розпочати творення необхідної для кожної нації збройної сили як засобу боротьби за свою державну самостійність [50, с. 18].

Така оцінка перегукується з характеристикою іншого військового історика Петра Дідушка, одного з визначних комендантів УСС. Для "історика в буддучині", який буде студіювати питання мілітарних організацій, він вказує, що таких "у нас, за виміном... групи, що гуртувались коло чет. Чмоли — не було. І тільки війна покликала до життя чисто мілітарні організації" [17, с. 37].

Організатором другого осередку став син Великого Каменяра Петро Франко, що тоді вчителював. В грудні 1911р. він створив пробний таємний гурток при філії Української академічної гімназії у Львові, куди ввійшли учні старших класів. Його діяльність проводилась на основі англійського скаутського підручника Байден-Пауелла та польського автора Мелковського. В березні 1912р. він переріс у досить широку пластову організацію, що діяла до самої війни й нараховувала до 120 членів. [66, с. 5] Третій пластовий гурток Петро Франко заснував на початку квітня 1912р. в дівочій семінарії Українського педагогічного товариства у Львові, провід якого згодом передав учителям. Деякі з його членкинь належали і до гуртка І.Чмоли. Головний ухил в них робився на фізичний вишкіл, в якому їх організатор бачив головне покликання скаутингу. З огляду на весь наступний розвиток українського плас-тового руху найбільше значення має діяльність третього осеред-ку, що виник в Українській академічній гімназії у Львові. Його організатором і керівни-ком був Олександр Тисовський. Після здобуття докторату у 1909р. та здачі іспиту через два роки він почав викладати у гімназії І зацікавився питання-ми методики виховання молоді. 1911р. на сторінках львівського щоденника "Діло" було вміщено ряд статей Тисовського, де піддавались гострій критиці "формалістичні методи навчання". Їх лейтмотив — "школа вчить, але не виховує" — знайшов широкий резонанс серед громадськості та учительства. Цілком зрозуміло, що у своїх пошуках О.Тисовський зупинився на скаутській виховній системі. Так за згодою дирекції гімназії виникла організація, що грунтувалась на її принципах. В ній зібралась національно свідома молодь. Цей почин підтримала більшість вчителів — освічених українських патріотів. Складений О.Тисовським перший план діяльності становив синтез загальноскаутської теорії та способу життя українського козацтва[43, с. 19]. Після вдалого іспиту 12 квітня 1912р. 40 активних членів клали першу присягу українських пластунів. Ця подія вважається днем зародження Українського Пласту.

Саме ці пластуни стали основою І пластового полку VI.Сагайдачного. Протягом 1912/13 та на початку 1913/14 навчальних років Пласт у гімназії гарно розвивається і стає свого роду практичною лабораторією, результати якої були покладені в основу розробленої Х Тисовським теорії Українського Пласту. Водночас він пише багато статей про скаутинг, які вміщує в часописі "Наша школа"