Був зроблений значний крок у видавничій справі. Видання, започатковане як періодичний додаток до "Нового слова" і редаговане П.Франком, можна вважати першим пластовим часописом. А 3 січня 1914р. під його ж редакцією виходить журнал "Пластовий табір" (до війни побачило світ шість номерів), де вміщувалися розпорядження ОПУ, звіти осередків, листи, заклики, різні інформації.

Здійснюється ряд заходів щодо унормування організаційного розвою Пласту. В березні 1914р. ОПУ розпочало проведення першого реєстру пластових організацій. Через свій часопис вона закликала подати інформацію про діяльність та списки членів з усіма необхідними даними. В кінці травня такий реєстр був майже готовий. Всі, хто не зголосився до ОПУ чи оголосив себе незалежним, були виключені з Пласту, їх називали "дикими пластовими гуртками", Вони позбавлялись підтримки з боку пластової влади. В квітні 1914р. розпочався поділ Галичини на 11 пластових округів: І. Львівський, II. Стрийський, III. Станиславівський, IV. Тернопільський, V. Чортківський, VI. Коломийський, VII. Рогатинський, VIII. Золочівський, IX. Сокальський, X. Перемиський, XI. Самбірський. Кожен пластовий відділ певного округу повинен був вживати відповідного кольору на своїх одностроях. Проте розпочате формування Окружних Управ (комітетів) не було закінчене.

Велика робота проводилася щодо створення перших зразків пластового однострою та відзнак. Після того, як на І з'їзді Пласту була затверджена форма англійського зразка, йшов активний пошук засобів надання їй національного забарвлення. Нарешті після напружених дискусій, у серпні 1913р., на засіданні "Сокола-Батька" була прийнята запропонована П.Франком така форма українського пластового однострою: бурський капелюх кольору хакі, гранатового кольору сорочка та штани до колін, сірі підколінники, черевики з волоками, ремінний ніж, наплечник і фляга та обов'язкова двометрова палиця. В травні наступного року до нього були внесені такі зміни: колір штанів та сорочки тепер ставали сиво-попільного кольору з фланелевого сукна і те додавались зимові штанці. Докладний опис усієї складної системи пластових відзнак є дуже широким, тим більше, що у 20-ті роки вона постійно удосконалювалась, про це мова йтиме далі. Зараз лише відмітимо, що вже тоді це питання було розв'язане на рівні європейських скаутських організацій.

Всі ці тенденції знаходили свої впливи та відображались на розвитку пластового руху у провінції. Але тут він більше був пов'язаний із сокільсько-січовим рухом. На першому місці залишався військовий вишкіл, який поєднувався із пластовим. Саме тому історики, виправдано, називають його організації на провінції "стрілецьким Пластом" [50, с. 18], хоча, звичайно, у кожній з них знаходили свій прояв спортивний, літературний та інші напрями діяльності.

За рівнем розвинутості довоєнної пластової організації на друге місце після Львова можна поставити Стрий. Тут його засновниками та провідниками стали Дем'ян Пеленський та його брат Степан, учень учительської семінарії та керівник Пласту у Самборі. Переклавши українською мовою польський скаутський підручник та видрукувавши його у 60 примірниках, вони розповсюдили цю "книгу" серед двох бурс. Так у вересні 1912р. створився перший таємний пластовий гурток, що мав 20 членів. На сходинах, що відбулися тоді у лузі над рікою, вивчався пластовий закон, а потім усі склали присягу та подали один одному ліві руки. "Була це гарна піднесена хвилина, — згадував в еміграції Д.Пеленський. — Ми відчули, що розпочинаємо щось велике, невідоме..., що наш гурток малий, що мусимо мерщій розгорнутись у великий гурт для здійснення великої ідеї" [57, с. 408]. Цим шляхом вони і пішли. У жовтні гурток розрісся до пластового Коша і виникла потреба у його легалізації. Посилаючись на існування при державній польсько-українській гімназії польського Гарцежу, звернулися до директора за дозволом на діяльність Пласту. Проте у відповідь почули: "Не позвалям". Тоді пластуни звернулися до місцевого осередку "Сокола" і за підтримки вчителя Омеляна Колодницького, який погодився стати опікуном, створили окрему легкоатлетичну секцію, що нараховувала 50 членів. До війни у різний час Стрийський кіш очолювали К.Кліщ, В.Коваль, Коренець, а його членами були учні гімназії з багатьох довколишніх сіл.

Проводилась активна пластова праця. Систематичні прогулянки на околиці поєднувались з "тереновими вправами", що мали "виразно військовий характер". Літом і зимою, вдень, а траплялось, і вночі Кіш отримував наказ "здобути місто" або "звільнити місто від ворога та переслідувати його". Відставні старшини вчили пластунів військового впоряду та стріляння з бойової зброї. За допомогою батьків та місцевих громадян вони придбали гарні однострої і туристичне спорядження.

Стрийський кіш був тісно пов'язаний з Львівським Пластом та "Січчю". Його члени активно поширювали часопис " Відгуки". У липні 1913р. на Чорногорі відбулась перша в історії загальнопластова зустріч. Різними шляхами у визначений час прибули на неї шість стрийських пластунів, група І.Чмоли у складі 20 членів та пластуни з Коломиї на чолі з П.Франком, де він тоді вчителював. Централя "Січей" у Львові постійно контактувала із стрийськими пластунами І призначила їхнім опікуном студента Юліана Мінка, що згодом став учителем у місцевій гімназії. Цей Пластовий кіш був відомий у Галичині та підтримував зв'язки з багатьма місцевостями, де був Пласт.

Високого рівня досягнув "стрілецький" Пласт у Самборі. Це, певною мірою, зумовлювалося тим, що місцева січова організація терпіла постійні утиски з боку австро-польської адміністрації. Тоді як польський "Звйонзек стшелецкі" отримав від неї 100 крісів, українці, навіть за власний кошт, не могли придбати жодного. Тому багато її членів почали переходити до Пласту, який очолював старший десятник 77 полку піхоти Володимир Коберський, що був водночас і головою місцевого товариства "Січові Стрільці'1. До Пласту