Геологічний фундамент території складений в основному крейдовими і палеогеновими відкладами. Відклади Дуклянської зони, які охоплюють більшу частину території Широколужанського і північну частину території Угольського масивів, складені флішом шипотської і вільшанської світ. Нижня частина розрізу шипотської світи представлена темно-сірими і чорними аргілітами з прошарками алевролітів і пісковиків. Зрідка зустрічаються лінзи вапняків, мергелів і чорного кременю. Домінують у розрізі аргіліти. Основними складовими елементами Поркулецької зони є відклади білотисенської і буркутської світ. Вигляд білотисянської світи визначає неритмічна, без типової для флішу шаруватості потужна монолітна товща, складена аргілітами, алевролітами і пісковиками. Буркутська світа включає товщу грубо ритмічного сірого піщаного флішу і масивно шаруватих слюдистих пісковиків, перекриту грубошаруватими і масивними сірими пісковиками з прошарками алеврити стих аргілітів або ритмічних піщано-глинистих пакетів. Крейдяний фліш Дуклянської і Поркулецької зон

11 перекритий палеогеновими відкладами, нижня товща яких складається з товсто шаруватих і масивних різнозернистих пісковиків, перекладених

малопотужними шарами темно-сірих і зеленувато-сірих піщаних аргілітів. Перекриті вони чорними і темно-сірими вапняковистими аргілітами і мергелями з прошарками пісковиківі аргілітів.

На південній межі відклади білотисенської і буркутської світ межують з флішем рухівської світи, що поділяється на три товщі, з яких верхня (понад 300 м) представлена чорними аргілітами, темно-сірими алевролітами і лінзовидними пісковиками. На півдні відклади рухівської світи контактують з комплексом різноманітних осадових порід широкого вікового діапазону - від палеозою до кайнозою; вони беруть участь у побудові зони Мармароських стрімчаків.

Найпоширенішими в стрімчаковій зоні є відклади соймульської світи є широкий розвиток у них великих брил вапняків, кристалічних сланців, терригенних порід, доломітів, діабазів, гранітів і різноманітних інших осадових, метаморфічних і вулканогенних утворів. Після вивітрювання і розмиву відкладів соймульської світи ці породи утворюють екзотичні стрімчаки. Величина таких брил різноманітна і досягає 1,5 км . На вапняках збереглась цікава кальцефільна флора та своєрідна рослинність.

Палеогенові відклади в зоні Мармароських стрімчаків представлені комплексом порід метовської і шопурської світ. Найповніше відклади метовської світи відслонені в межиріччі Тереблі - Малої Угольки. Розріз світи завершується темним глинистим горизонтом, складеним чорними аргілітами і мергелями з рідкими прошарками пісковиків, алевролітів і кременю.

12

Геоморфологія

Рельєф території Широколужанського комплексу відносно простий.

Загальний ухил території — південний; в цьому самому напрямі течуть річки Мала і Велика Уголька та Лужанка. У верхній частині рельєф має типовий полонинський вигляд. Відроги хребта Красна і полонини Мензул

утворюють хвилястаі полого-опуклі вододільні простори із залишками древнього пенеплену (Цись, 1957; Гофштейн, 1964). На денну поверхню місцями виступають скельні відслонення світло-сірих пісковиків, а на широколужанських полонинах - кам'янисті осипища, що нагадують горганські "греготи". Нижче цього рівня схили стають крутішими (до 35-40°), розділяються улоговинами, ерозійними борознами, вибоїнами. В деяких місцях (урочища Калугорське, Чортова Копаниця), де зимою скупчуються великі маси снігу, періодично виникають лавини. Схили лавинних лотків покриті куртинами кущоподібних букових заростей. Через Широколужанський массив протікає річка Лужанка, долина якої ділить територію на дві частини. Відроги хребта Красна розділені притоками Лужанки на окремі групи і відроги меншого порядку. Вниз по течії від урочища Поляна долина Лужанки різко звужується, оскільки русло її пролягає через місцевість, що відрізняється геоморфологічними особливостями від попередньої - через урочища Татри і Вербилово (квартали 28,29). Тут уздовж берегів Лужанки гравеліти і дрібногалькові конгломерати утворюють високі скелясті стрімчаки, що піднімаються на 400 м і більше над рівнем ріки. На цих схилах зустрічаються фрагменти реліктових смерекових лісів та ряд рідкісних рослин, як листовик сколопендровий, лунарія оживаюча, плаун та інші.

На північ від межі, що розділяє район середньовисотного нагірного рельєфу і скелястих гряд, долини річок протягом 1,5-2 км розширюються (урочище Поляна в Широкому Лузі). Тут розвинута сучасна заплава,

13 виповнена гальково-валунним алювієм з тонким шаром суглинків, піску і гравію.

Річка Лужанка є притоком р. Тересви. Обидві ріки належать до басейну Тиси.

Грунти

У заповідному масиві грунти - кислі буроземні. Важливою умовою протікання ґрунтотворного процесу є гумідний м'який клімат, багатство материнських порід первинними мінералами, структура лісових фітоценозів, від якої залежить склад відпаду та швидкість його розкладу. В лісах Середньої Європи та на Кавказі бук вважається грунтополіпшуючою породою завдяки великій кількості відпаду, що становить 3-4 т на рік з високим вмістом кальцію і азоту. Грунтополіпшуюча роль бука у заповідних масивах спостерігається в буково-дубових з дуба скельного і дубово-букових фітоценозах, смереково-буково-ялицевих, буково-ялицевих та інших мішаних угрупованнях.

У досліджуваному районі є різні типи грунтотвірних порід, що дозволяє порівнювати їх вплив на поширення лісових формацій. Головною грунтотвірною породою в нижній і середній частинах Угольського масиву є мармуровидні вапняки, у верхній частині - елювіо-делювій флішу. В Широколужанському масиві поширені тільки пісковики флішу. Ґрунтовий покрив в обох масивах представлений двома типами - бурими гірсько-лісовими і дерновими грунтами.

Відносно до глибини залягання підстилаючи порід грунти заповідного комплексу поділяються на потужні (потужність профілю понад 75 см), середньо потужні (50-75 см) і малопотужні (менше 50 см). На них сформувалися чисті або майже чисті букові фітоценози. Неглибокі сильнокам'янисті грунти зустрічаються на гребенях хребтів і на крутих схилах (25° і більше). Едифікаторна роль бука на цих грунтах понижена, 14 тому тут поширені здебільшого мішані угруповання. На пологих схилах переважать грунти потужністю понад 120 см.

Залежно від ступеня розвитку буроземного процесу, грунтотвірної породи, потужності гумусового і перехідного горизонтів, вмісту гумусу у

верхніх горизонтах і його