Темно-бурі лісові грунти займають найвищі ділянки рельєфу: при вододільні, верхні і середні частини схилів у межах 400-1250 м над рівнем моря. Світло-бурі гірсько-лісові грунти зустрічаються на опуклих формах рельєфу у верхній і середній частинах схилів різних експозицій крутизни 20-30° на висоті 400-650 м над рівнем моря. Ці групи грунтів складають найбільшу частину ґрунтового покриву заповідного масиву.

У зоні Мармароських стрімчаків на площі 342 га у межах висот 420-1050 м утворилися світло-бурі грунти на елювіо-делювії карбонатних порід.

Слід відзначити, що в оптимальних для поширених у заповідному масиві широколистих порід кліматичних умовах різних відмін у видовому складі лісових формацій і характері їх росту на пологих схилах і розвинутих грунтах, що утворились на вапнякових або флішових пісковиковихпідстилаючих породах, непомітно. Зате суттєво впливає на морфоструктуру і породний склад фітоценозів потужність і скелетність грунту: бонітет бука знижується в однаковій мірі як на малопотужних грунтах - на пісковиках флішу. З підвищенням скелетності і зменшенням потужності грунтів знижується також конкуренцій на здатність бука. Тому в таких едатопах зростає едифікаторна роль смереки, ялиці, берези і більш прохолодному кліматі Широколужанського масиву.

Чітка приуроченість до скелетних грунтів, що виникли на вапнякових породах, та до вапнякових відслонень виявлена у виразно кальцефільних видів - тису ягідного та ялівцю козачого.

15 РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ТА ОБ'ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження родини Lamiaceae у флорі Широколужанському масиві Карпатського біосферного заповідника проводилося нами протягом 2007-2009 років.

При вивченні флори досліджуваного району застосовувався маршрутний метод флористичного дослідження, а саме - метод тимчасових профільних ліній.

При цьому першочергово визначався маршрут досліджень, пізніше прокладалася лінія профілю дослідження. Надалі, вздовж цієї лінії складався список видів рослин, визначалася їх життєва форма. В окремих випадках, при вивченні трав'янистих рослин, по лінії профілю закладалася пробна площадка розміром 1 м2 (1x1). На пробних ділянках детально вивчалися рослини - їх морфологічні ознаки, екологічні властивості тощо.

Рослини визначалися за Визначником рослин України (1965, 1987) та Карпат (1977). Систематичні таксони приймалися за А.Л.Тахтаджаном (1982). Життєві форми рослин визначалися за І.Г.Серебряковим (1962).

Збір гербарного матеріалу та сушка рослин проводилися за загальноприйнятими методиками.

Під час польових досліджень робили фотознімки окремих видів рослин. Фенологічні спостереження за онтогенезом таких видів рослин проводилися згідно методик.

В лісових ценозах маршрут прокладали рідше, на кожні 100, 200, іноді і 500 метрів, а в лучних фітоценозах набагато густіше - 25 - 30 м. В місцях, які флористично багатші, закладали пробні ділянки. Закладання пробних ділянок є одним із засобів стаціонарного методу геоботанічних досліджень. Площу пробних ділянок вибирали в залежності від типу рослинності. В лісових фітоценозах брали площу 100 м2, а іноді - 16 м2 або -з м ; в лучних - 1 м".

16 Пробних ділянок закладали кілька і обов'язково рендомним методом, який забезпечував впорядкованість вибору, тобто незалежність вибору ділянки.

Для визначення рясності видів користувались шкалою Друде:

Сор3 - дуже рясно, заростями;

Сор2 - дуже рясно;

Сор1 -рясно;

Sос - досить рясно;

Sol - багато видів;

Sр - декілька видів;

Un - поодинокі види.

Віднесення видів рослин до певного флороценотипу здійснювали за класифікацією Б.В.Заверухи. Згідно Б.В.Заверухи, флороценотип - це сукупність видів рослин, що зростають у певному типі рослинності. Наприклад, види неморального флороценотипу приурочені до широколистяних лісів, бореального - до хвойних, монтанного - до високогірних лук, гігрофільного - до болотних угрупувань.

17

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

РОЗДІЛ 4. РОДИНА LAMIACEAE У ФЛОРІ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

4.1. Еколого-ботанічна характеристика родини Lamiaceae.

У світовій флорі родина губоцвітих нараховує приблизно 200 родів і 3500 видів, поширених майже по всій земній кулі. Особливо багаточисленні губоцвіті в країнах давньосередземноморської флори - від Карпатських островів до Західних Гімалаїв. В Україні поширено 165 видів губоцвітих. Майже повністю немає губоцвітих в Арктиці і Антарктиці. Дуже мало і в зоні тайги. Досить багаті губоцвітими гірські райони тропіків, особливо Центральна і Південна Америка. Ще бідніша губоцвітими Нова Зеландія, де є тільки по одному виду шлемника і м'яти і один із двох видів дуже своєрідного роду тетрахондра. Рід тетрахондра деколи виділяється в окрему родину. Відносно багаті губоцвітими Гавайські острови. Серед губоцвітих переважають гірські, пагрбні і рівнинні ксерофіти на сухих відкритих місцях, але серед них багато і мезофільних лісових і лучних видів. В тропічних дощових лісах зустрічаються губоцвіті дуже рідко.

Представників цієї родини легко розпізнати вже по будові віночка квітів, який буває одно- або двогубий, а його трубочка нагадує розкриту пащу казкового звіра. Цей віночок для родини губоцвітих особливо характерний. Не менш своєрідний і плід губоцвітих, який складається із 4 однонасінних горіхоподібних дольок, тоді як у подібних до них по будові віночка плід - багатонасінна коробочка. Характерна особливість цієї родини супротивні, звичайно суцільні листки без прилистків і чотиригранні стебла. Дуже характерний ароматичний запах для більшості видів губоцвітих, який визначається наявністю на всіх, або на деяких частинах рослин залоз, які

18 виділяють ефірні олії складного вмісту ( в них входять ароматичні спирти, феноли, терпени, альдегіди і ніші органічні сполуки). Наявність цих олій в

значній мірі сприяє практичному використанню губоцвітих в якості технічних, лікарських і ароматичних рослин. Більшість губоцвітих - трави і напівкущі, дерева є тільки в тропіках, які бувають висотою до 5 м. Зустрічаються в тропіках і деякі ліани. Стебла трав'янистих губоцвітих звичайно прямостоячі, хоча є види з стеблами, які