У помірно теплих лісостепових районах і в Прикарпатті дуже важливо квасолю звичайну розміщувати на південних схилах, тому що грунт прогрівається тут краще. На понижених місцях квасоля часто гине від травневих приморозків.

1.3. Історія розвитку та значення квасолі.

Зернові бобові відносяться до найстародавніших культур на земній кулі. їх вирощували ще за 7000 років до н.е. (сочевиця, горох, чина) і за 4000-6000 років до н.е. (соя, нут, кормові боби). Зараз посівні площі в світі становлять понад 100 млн. га, або 13% від площі зернових. В Україні питома вага зернобобових у структурі посівних площ постійно зменшується. Так в 1990 році зернобобові становили 9,8% від посівних площ зернових, тоді як в 1999 році лише 3,8%.

Зерно цих культур використовують на харчові, кормові і технічні цілі. Із зерна виготовляють борошно, крупи, консерви та ін. Квасоля, сочевиця мають високі смакові і кулінарні якості і використовуються як харчовий продукт. Соя має універсальне використання. З неї виготовляють найрізноманітніші харчові продукти, олію, корми. Горох використовується на харчові і фуражні цілі. Інші культури головним чином використовують як цінний компонент при виробництві комбікормів.

Зернобобовим належить особлива роль у розв'язанні білкової проблеми. Це головне джерело збалансованого за амінокислотами, найдешевшого, екологічно чистого білка. За зоотехнічними нормами для повноцінної годівлі тварин вміст перетравного протеїну в одній кормовій одиниці має становити 110-120 г. Фактично є на 20-35% менше. Дефіцит білка є основною причиною перевитрат корму, низької продуктивності в тваринництві. Зерно зернобобових культур містить 200-300 г перетравного протеїну з розрахунку на одну кормову одиницю, а зелена маса - 150-200 г. За рахунок зернобобових потреби тваринництва в протеїні задовольняються на 70-75%. За енергетичною цінністю наближаються до ячменю, трохи поступаючись зерну кукурудзи.

Крім багатого на білок зерна, ці культури дають високоякісне сіно, сінаж, зелену масу, полову і солому.

Мал. 1. Квасоля звичайна.

Багаточисленні види квасолі діляться на дві групи: американського і азіатського походження. У форм першої групи насіння крупне, у всіх видів другої групи насіння дрібне.

Крупнонасінна квасоля походить з Мексики, звідки вона в XVI столітті була завезена в Європу, а в XVII - в Україну.

Дрібнонасінна квасоля 5-6 тис. років тому вирощувалась в країнах Південної Азії - Індії, Китаї, Японії.

Загальна площа різних видів квасолі в світі становить 25,6 млн. га, виробництво зерна 17,6 млн. тон при середній урожайності лише 8,9 ц/га (дані за 1998 рік).

В СНД квасолю як польову культуру вирощують переважно в Україні, Молдові та Грузії на загальній площі близько 50 тис. га, в тому числі в Україні до 20 тис. га. В Україні сприятливі умови для вирощування цієї культури. Проте в основному квасолю вирощують на присадибних ділянках. Середня врожайність зерна в Україні 10-13 ц/га. При відповідній технології в окремих господарствах збирають понад 30 ц/га. Посівна площа квасолі в Україні становить 20 тис. га. На Тернопільській дослідній станції на ущільнених посівах у середньому одержано врожай зерна кукурудзи по 44,7 ц/га і квасолі по 17,1 ц/га. На Глухівській сортодільниці Сумської області врожай квасолі сорту Дніпровська 8 становив 26,1 ц/га, а на Синельниківській сортодільниці Дніпропетровської області — 29,8 ц/га.

Агротехнічне значення бобових полягає в тому, що вони збагачують грунт цінною органічною масою і азотом, поповнюють орний шар фосфором, калієм, кальцієм, покращують структуру ґрунту і підвищують його родючість. Вони є найкращими попередниками для більшості культур сівозміни і найціннішими сидеральними добривами.

Зернобобові культури можна вирощувати без застосування азотних добрив, на долю яких приходиться до 30% енергозатрат в інтенсивних технологіях. Необхідно враховувати, що коефіцієнт використання азоту з мінеральних добрив становить лише 50%, тобто значна частина їх забруднює нітратами ґрунтові води, а біологічний азот повністю утилізується живими організмами. З урожаєм зерна гороху 30 ц/га виноситься з ґрунту 150 кг азоту. Оскільки азотних добрив не вносимо, то таким чином економиться понад 4 ц аміачної селітри.

Отже, розширення посівних площ під зернобобовими культурами дозволить вирішити важливі економічні і екологічні проблеми. Переважна частина білка в зерні і зеленій масі рослин утворюється за рахунок азоту повітря, який фіксується за допомогою бульбочкових бактерій, що розміщуються на кореневій системі. Бактерії являють собою палочки, у вільному стані аероби, що не здатні фіксувати азот. Фіксація азоту в природі відбувається внаслідок складного процесу взаємодії між бактеріями і рослиною. Рослина за допомогою фотосинтезу акумулює сонячну енергію і у вигляді хімічно зв'язаної енергії вуглеводів постачає нею бактерії, які, в свою чергу, забезпечують 50-90% потреби рослини в азоті.

Встановлено, що на одному гектарі зернових бобових культур фіксується від 100 до 400 кг азоту повітря. Найбільш продуктивно засвоює атмосферний азот люпин - 300-400 кг/га, кормові боби і соя - до 250 кг/га, горох -100-150 кг/га, чина і сочевиця -90-120 кг/га, квасоля і нут - 30-50 кг/га. Є дані вегетаційних дослідів, де фіксація азоту зростала до 800 кг/га. Засвоєний азот виноситься урожаєм, але 25-40% азоту залишається в ґрунті з органічними рештками рослин.

Для того, щоб бульбочкові бактерії працювали найефективніше, необхідно створити їм оптимальні умови життєдіяльності. Вони наступні:

1.